Мама поїхала з онуками на дачу, через декілька днів у гості напросилася зовиця. Я погодилася, але згодом неабияк про це пожаліла

Ми з чоловіком вже давно живемо у Львові та маємо невеличкий будиночок за містом, їхати приблизно 30 хвилин. Знаєте, я завжди мріяла про таку хатинку, хотіла там вирощувати квіти та мати теплицю. А 3 роки тому побачили оголошення про продаж, ціна була досить адекватною та я б сказала навіть низькою. Не довго думаючи, я з Орестом підписала всі папери, зробити невеличкий ремонт та приїжджали туди на вихідні. Тим паче у нас є діти, ми поставили їм басейн та качелі на подвір’ї. Адже чому вони всі канікули будуть у квартирі проводити, коли на дачі лісочок, повітря чисте, у сусідів є також дітки приблизного віку. 

Тоді був червень, у малюків почалися літні канікули. І якраз у гості до нас приїхала моя мама. Тому ми з чоловіком вирішили відвезти їх разом на дачу, адже самі не могли взяти відпустку. А так мама з онуками весело час проведе, вони відпочинуть. 

А потім, через тиждень, до мене подзвонила молодша сестра чоловіка, Аліна:

– Знаєш, так набридла ця міська метушня. Вже не знаю, які тут розваги можна вигадати. Не хочу з дітками сидіти у цій спекотній квартирі, можна ми у тебе в будинку поживемо декілька днів? 

Звісно, що я погодилася. Тим паче наші діти добре товаришували, місця для всіх вистачить. Та і Аліна зможе матусі допомагати, зготує вечерю чи поприбирає. Словом, вже наступного ранку ми з чоловіком відвозили Аліну на дачу. 

Однак, всі мої сподівання були марними. Вже через декілька днів до мене зателефонувала мама:

– Знаєш, я попросила Аліну мені допомогти на городі. Вона відмовилася, бо приїхала сюди відпочивати. І цілий день на сонечку засмагає, поки я за дітьми доглядаю. Навіть посуд після себе не може помити, все залишає у раковині та йде геть. А у мене спина хвора, руки вже трясуться, я не можу ось так постійно бігати, треба  і за малюками дивитися і за будинком доглядати. 

Мені стало так соромно та прикро. Звісно, що я про все розповіла чоловікові. Той пообіцяв поговорити з сестрою. Однак, для Аліни Орест не був авторитетом. Вона тільки пихато фиркнула:

– Я повторюю, що приїхала на відпочинок. Діти нехай з бабусею граються, вона ж тут для чого? 

Такої нахабної поведінки я не могла терпіти. Взяла телефон та набрала до свекрухи, пані Галини. У нас були чудові стосунки, ми ніколи не сварилися. Я знала, що вона – розумна жінка, завжди вислухає і дасть слушну пораду. 

– Спасибі, що розповіла. Вибач за доньку, я думала, що гідно її виховала. Нічого, обіцяю, що така ситуація була вперше та востаннє, – тихо відповіла пані Галина. 

І вже через декілька хвилин Аліна сама зателефонувала до моєї мами, довго вибачалася та дякувала, що взагалі її прийняли з дітками до хати. 

Чесно кажучи, я не тримаю зла на родичку. Добре, що вона усвідомила свою помилку та щиро кається. І радо приймемо її знову. Розумію, що зараз така ситуація в країні складна і важко виїхати на відпочинок закордон. А тут 30 хвилин – і ти вже на дачі, чисте повітря, є басейн та багато розваг. Тільки головне правило – шанувати господарів та допомагати. 

А що б ви зробили з такою нахабною родичкою? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector