Так склалося, що моя мама народила мене від багатого та одруженого чоловіка. Соромно зізнаватися в тому, але я дитина коханки зі стажем. Тому батька по суті в мене не було. Квартири мама не мала, тому ми завжди переїжджали з однієї орендованої в іншу. З роботою, звісно, теж нічого не складалося. Коли в мами з’явився черговий чоловік, він змусив її обирати між мною та ним. На жаль, вона обрала не мене.
Тоді привела мене до будинку мого рідного тата, поклала документи на поріг, постукала у двері та втекла. Коли тато побачив мене, аж зблід. Яка там радість — на його обличчі можна було прочитати страх і злість. Спочатку він хотів мене прогнати, але його законна дружина не дозволила йому цього зробити. На моє здивування, вона прийняла мене та познайомила зі своїми дітьми, які згодом стали для мене братом та сестрою. Тривалий час я чекав на повернення мами, але потім зневірився і змирився зі своєю сирітською долею.
Через кілька років, я почав називати мачуху мамою, такою близькою вона для мене стала. За всі ці роки вона й словом мене не скривдила, любила так само як і своїх рідних дітей. А от тато був дуже байдужим і холодним, добре хоч не тільки до мене, але й до Софії та Романа також. Він не брав майже ніякої участі у вихованні та не цікавився нашим життям. Коли повертався з роботи, ми з усіх сил намагалися не потрапляти йому на очі, аби не розгнівати.
Тато часто гуляв з іншими жінками, а коли мама починала розмову про розлучення, він шантажував її дітьми. Ми йому, звісно, не були потрібні, але треба ж було чимось маніпулювати. Тому мама все це терпіла. Казала головне, аби ми всі були здорові. Потім тато все-таки пішов до своєї коханки, а ми цьому тільки зраділи.
Так співпало, що я з Романом та Софією були майже ровесниками. Вони завершували школу, а я переходив у 11 клас. Після школи всі ми хотіли вступати до найкращих ВНЗ. На щастя, проблем з грішми у нас не було, оскільки тато обіцяв нас вивчити. Так і сталося. Ми здобули вищу освіту, стали добрими спеціалістами у своїх справах.
Одного разу ми дізналися, що тато важко захворів і майже при смерті. Ми не встигли його навідати, він скоро помер, натомість залишив нам бізнес і майно. Його коханка чомусь не успадкувала нічого, мабуть, не встигла одружитись з ним. Через деякий час я з братом та сестрою стали дуже вправними бізнесменами, почали поширювати наші справи закордоном, але для того необхідно було перебратися в іншу країну. Нам вдалося вмовити маму поїхати з нами. Ми дуже хотіли, щоб вона собі нарешті відпочила у теплій країні.
І раптом, коли ми зібрались виїжджати, на порозі з’являється моя рідна мама і каже:
– Привіт, ти мене впізнав, синку? Я твоя мама.
– Я ніколи не забував того дня, коли ти мене покинула біля дверей та втекла.
– Але я хвилювалась, думала про тебе. Ти вже так виріс. Я хочу тепер жити з тобою.
– Я здивований, але тепер я не хочу жити з тобою. Ти не моя мама. Моя справжня мама та, котра не вигнала мене, а прийняла та подарувала мені усю свою любов. А ти забирайся геть!
Я її прогнав, як колись вона зробила це зі мною. А з мамою ми виїхали туди, де проживали своє найкраще життя. Там я зустрів дівчину, з якою захотів створити власну міцну сім’ю. Найрідніша з нею мала чудові стосунки, моя дівчина їй дуже подобалась. А згодом і вона також закохалась у чоловіка, який її по-справжньому цінував та поважав, адже вона цього заслужила!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Чи змогли б ви пробачити рідній мамі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!