Я майже не пам’ятаю свого рідного батька. Ми завжди жили з мамою вдвох. Як тільки мені виповнилося 12 років, мама вирішила вдруге вийти заміж. Я не була проти, все розуміла. Але бачила, що її новому чоловіку я дуже заважала, тому мене відправили жити до бабусі. Мама більше про мене не турбувалася, все її життя стрімко почало крутитися навколо нового чоловіка.
Моя бабуся розповідала мені, що я дуже схожа на тата ззовні. Ми жили з нею на її пенсію, підтримки більше не було від кого очікувати. Бабуся мені замінила і тата, і маму. Вона завжди оберігала мене і підтримувала. Її не стало, коли я вчилася на третьому курсі. Родичів у бабусі більше не було, тому будиночок дістався мені.
Як тільки я вступила в права спадщини, до мене одразу приїхала моя мама. Вона слізно почала переконувати мене помінятися з нею житлом. Пояснювала це тим, що їй з чоловіком стає досить тісно у двокімнатній квартирі, а мені немає сенсу мати такий великий будинок. Коли ж вона почула відмову, то одразу пішла в наступ:
– Я – твоя мати! Я дала тобі життя! Ти повинна поважати мене!
Я не хотіла слухати ці нісенітниці:
– Мене виростила та виховала бабуся. Ти просто віддала мене їй, коли я тобі стала непотрібною. Я тобі зараз нічого не винна.
З мамою ми побачилися лише через 5 років. До того часу, я вийшла заміж та народила сина. Ми з чоловіком дружно проживали в будинку бабусі. Я була щаслива, адже дитина була здорова, грошей на все вистачало, загалом – нормальна середньостатистична сім’я. Поява моєї матері на порозі була для мене несподіванкою. Я не дуже хотіла, щоб вона заходила до нас додому. Я тримала на неї й досі образу.
З кімнати вийшов син і запитав:
– Мамо, а хто до нас прийшов?
Моя мама вирішила одразу відповісти:
– Я – твоя бабуся. Можна я зайду до вас? А то твоя мама мене хоче прогнати.
– Я тебе не знаю. Мамо, а у мене є бабуся? Чому ти ніколи мені не розповідала про неї? – запитав у мене син.
– Любий, біжи до себе в кімнату. Ми потім сядемо і поговоримо з тобою, – закривши двері в кімнату, я підійшла до своєї матері.
– Навіщо ти з’явилася? Не потрібно зараз вибачатися та розповідати історію про те, що ти змінилася, і у тебе нарешті проснулися материнські почуття!
Вона тихо присіла на порозі і розплакалася. Розповіла про те, що чоловік її обдурив. Вони довго збирали на нову квартиру, навіть продали свою машину, а в один прекрасний момент, чоловік забрав усі гроші і зник. Тепер вона не знає, де жити, тому прийшла до своєї доньки.
– Я буду жити з вами. Ти – моя донечка. Знаю, що не залишиш мене на вулиці.
Я пустила її переночувати – не буду ж виганяти її посеред вечора.
Одразу вирішила зателефонувати тітці Анні, маминій рідній сестрі. Пані Анна завжди спілкувалася зі мною та ніколи не відверталася від мене.
Домовилася, що завтра мій чоловік завезе матір до неї. У селі для матері знайдеться багато роботи, а натомість їй нададуть житло. Якщо моя мама думала, що прийде до мене і буде жити на всьому готовому, то вона глибоко помилилася.
Їхала мама в село з неохотою і звинуваченнями.
– Навіщо ти так зі мною? Чому ми не можемо жити всі разом?
Вона так і не зрозуміла, що все повертається бумерангом!
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила донька?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!