Мені було 10 чи 11, коли тато покинув маму. Він просто зібрав речі, поки нас не було вдома та втік через борги. Адже мій тато був затятим картярем, грав на гроші, на різне золото і срібло. Навіть раз виніс з квартири телевізор та заклав його у ломбард.
Мамі довелося самотужки розплачуватися з боргами тата. Вона навіть продала однокімнатну квартиру покійної бабусі. Адже колектори приходили до нас щоночі, стукали у двері, погрожували, що спалять нас живцем вдома.
Тоді нам на допомогу прийшов Юра, татів друг. Він знайшов гарних покупців на квартиру, переніс деякі речі нам у гараж. Потім привозив мені солодкі гостинці, типу шоколадки або ж кіндер-сюрприз. Часто запрошував нас з мамою кудись у кафе чи на прогулянку. Ми багато часу проводили разом. Я тоді розумів, що Юра не просто так товаришує з нами.
Він часто зустрічав маму після роботи, забирав додому. Купував квіти, допомагав щось лагодити вдома. Ну як казала колись моя хрещена “залицяється”. І через рік Юра зробив моїй мамі пропозицію. Я щиро радів, тому що бачив, як мамі добре з Юрком. І нарешті у мене буде класний тато.
Юра був просто найкращим у всьому. Записав мене на футбол, допомагав робити домашнє завдання, брав з собою на риболовлю.
Однак, наша ідилія тривала не довго. Мама з Юрою почала сваритися через всякі дрібниці:
– Ти чого затримався на роботі?
– Просто…
– Ага, просто. Ану дай телефон негайно!
Мама дуже ревнувала Юру та недовіряла. Вигадувала, що вітчим мав коханок, зраджував їй. Юра намагався якось залагодити конфлікт, але мама непробивна. Якщо вона вже затіяла сварку – то все, тікай і ховайся.
І одного разу мама збиралася на свято. Купила красиву сукню, зробила макіяж. Колись покійна бабуся подарувала їй гарну каблучку з рожевим камінчиком. То була якась її родинна реліквія.
Дивиться у скриньку – а каблучки нема. Одразу почалися крики та допит. І тоді додому прийшов Юра:
– Це ти взяв? Ану зізнавайся!
– Ти про що?
– Ти мені місяць тому казав, що затримують зарплату. А потім купив новий телефон. Ти взяв каблучку?
– Кохана, я не брав..
Мама з вітчимом годину сварилася. А потім почала викидати всі його речі через вікно на вулицю.
Так мама розійшлася з Юрою. Вітчим намагався якось підтримувати спілкування зі мною, навіть потайки від мами. Але вона про все дізналася і заборонила мені навіть підіймати слухавку.
Тільки якось через знайомих я бачився з Юрою. Коли почалася війна, то вітчим вступив у лави ЗСУ. Однак, декілька місяців тому він загинув на Бахмуті. Мама до останнього не хотіла пускати мене на похорони, але я навмисне втік геть.
І от декілька днів тому ми вирішили зробити ремонт вдома. Я відсунув шафу, забрав всі килими та меблі. І в кутку, де стояв великим комод, помітив якусь каблучку. Це була та сама каблучка, яку мама колись загубила!
– Мамо, йди сюди!
– Що? Чого кричиш, як різаний?!
– Дивися! Це твоя каблучка! А ти думала, що Юра викрав її та здав у ломбард!
Мама в секунду побіліла та почала плакати. Я також не міг стримати сліз.
От знаєте, таке відчуття, що ти через власну дурість втратив щастя. І ніколи його не повернеш. Саме це я відчував у той момент.
Найобразливіше – що мама розійшлася з Юрою через таку дрібницю. Тому, будь ласка, цінуйте те, що маєте. І ніколи не сваріться. Тому що через сварку я втратив класного вітчима, а мама коханого чоловіка. Тепер взагалі не знаю, хто ще зможе замінити мені Юру..
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!