Своє дитинство я згадую з глибоким сумом. Тато покинув маму, коли мені було всього 6 років. Я страшенно сумувала за ним, а ненька мене через це ненавиділа. Як і за те, що я схожа на нього. Згодом вона почала активно шукати нового чоловіка. Відтоді мої потреби нікого не цікавили.
Коли мені було 9 мама взяла шлюб. Вітчим Антон вважав, що я заважаю їм. Тож коли ненька завагітніла, мене відправили до бабусі. Та там мені було навіть краще. Після 9 класу я поїхала навчатись в технікумі, вирішила стати архітектором. В місті познайомилась з Богданом. Ми закохалися, зустрічалися чотири роки, а тоді побралися. Він був старшим за мене на п’ять років, мав роботу і квартиру. Я не мала сумніву, що в нас все буде добре.
Та після весілля ставлення чоловіка до мене змінилося. Виявилось, що в нього дуже складний характер. Він забороняв мені зустрічатися з подругами та постійно ревнував до керівника на роботі. А після народження сина життя із ним перетворилось на пекло. Ми увесь час сварилися. Дійшло до того, що він підняв на мене руку. Я тоді зібрала дитину і пішла геть. Богдан погрожував:
– Ти на вулиці ночуватимеш! На колінах до мене приповзеш, благатимеш, щоб назад пустив.
Я втекла. Та не мала куди йти. Тож приїхала до мами. Стояла в неї на порозі з сином на руках і гірко плакала. Та вона подивилась, винесла мені гроші і сказала:
– Ти сама винна. Ось 500 гривень, більше дати не можу. У нас місця немає, ти ж знаєш.
Я не знала, куди йти. Поїхала до маминої подруги, моєї хрещеної. Тітка Діана мене прийняла. А тоді розповіла, що знає, де мій тато. І порадила його знайти.
Виявляється, батько багато років був на заробітках. Та зараз купив квартиру і жив у місті. Я подзвонила йому, ми зустрілися і я все розповіла.
– Ти ж знаєш, я хотів з тобою спілкуватися. Та твоя мама не дозволила, так мені мстилася, – пояснив він.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Батько запропонував допомогу. Я погодилась, адже вибору не мала. Він пустив мене жити у свою квартиру. Нарешті почувалась щасливою і захищеною. Тато дуже любив онука. З роками я знову вийшла заміж, але з татом й надалі близько спілкувалась. Натомість з мамою взагалі перестала.
Час минав. І ось нещодавно мені зателефонувала хрещена, та сама подруга мами, котра колись мені допомогла. Вона сказала, що мама дуже хвора. І вітчим відправив її в будинок для літніх людей.
– Забери її, вона ж твоя мама! – благала вона.
Я гірко плакала, однак відмовилась. Я не можу пробачити мамі. Можливо я поїду до неї, провідаю, але не більше.
Як гадаєте, невже я мушу забрати неньку після всього?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!