— Мамо, я зустрів дівчину і ми з нею збираємося жити разом. Я поки знайомити вас не планую, тому скажи куди тебе відвезти. Де ти житимеш, коли вона до мене переїде

Мені соромно за свій вчинок і я не вважаю себе гідним сином. От я дивився на свою матір, яка дивилася на мене крізь вікна будинку пристарілих. Декілька років тому я залишив її тут, адже обрав дружину та життя в комфорті. Зараз мені совість не дає способу. 

Батько пішов від нас, коли я був геть малим й матір тяжко працювала, щоб поставити мене на ноги. Вона була дуже красива й молода, тому в неї було багато прихильників. Однак вона обрала мене й залишилася самотньою, говорила, що ніколи мене не покине. Працювала за фахом кондитером по змінах, адже потрібно було заробляти кошти на оплати житла, харчування, а потім і на навчання.

Через те, що вона часто працювала з випічкою, у неї постійно були червоні й набряклі руки. Інколи ми їли випічку з її роботи, коли матері затримували зарплату. Вона робила все, щоб я не був голодним, але тоді я цього навіть не помічав. Вона була мені і матір’ю, і батьком, я ніколи не відчував себе чимось обділеним. Пам’ятаю, вона часто повторювала, що ніколи не вийде заміж, щоб її новий чоловік не повчав мене.

В мене дійсно було щасливе дитинство, у старших класах я вирішив допомогти матері й влаштувався на роботу в місцевий кіоск. Там прибирав, виносив сміття, інколи стояв за касою. Згодом в матері почалися проблеми зі здоров’ям, їй було дуже важко рухати руками, більше працювати вона не могла. Тоді за забезпечення сім’ї став відповідати я. До нас часто приходив терапевт й виписував цілі рецепти з ліками, на які я був змушений відкладати кошти.

Згодом я вступив до університету й ми з мамою переїхали до великого міста. Тоді матір пішла працювати консьєржем, а я підробляв тим, що писав дипломні та курсові роботи. Ми мали більше коштів й знайшли матері хороших лікарів. Життя почало налагоджуватися й ми були дійсно щасливі. Навіть здоров’я в мами покращувалося.

А потім я закохався. Олена спершу не звертала на мене уваги, а ще здавалася мені неприступною красунею. От і досі не знаю, чи була вона моїм першим коханням або руйнівницею моєї долі? Вона з інтелігентної сім’ї, стильно одягнена й при цьому трішки дивна. Ми почали з нею зустрічатися, а всі друзі заздрили мені. Її батьки були проти наших стосунків, тому я з ними практично не спілкувався. Знайомити Олену зі своєю матір’ю мені було соромно,  її батьки були успішними та красивими. Це було неправильно, але нічого не міг з собою зробити.

Я тоді вирішив, що Олена переїде до мене, а матері потрібно буде шукати інше житло. От я після навчання розпочав цю серйозну розмову:

– Мамо, у мене є дівчина, яку я кохаю, ми хочемо жити разом.

– Синку, я так рада за тебе. Вже з нетерпінням чекаю нашого знайомства.  

– Якось ще познайомлю, а де ти будеш жити?  

– Ой, ти за мене не переживай, я поїду в наше містечко, можливо, сусідка Клава прийме.

–  Але ти ж там не зможеш довгий час проживати. Все одно треба буде брати звідкись кошти. 

– Сусідка також потребує допомогу, ти не переживай, ще раз кажу. І гроші на мене не витрачай, створи хорошу сім’ю, і я буду щаслива. А коли влаштуюся на якусь роботу, то вишлю й тобі кошти. 

– Добре мама. Тоді я тебе завтра проводжу?

– Ага, лягаємо вже спати. 

Я знав, що тітка Клава не прийме матір і вони точно не будуть жити разом. Але тоді я був задоволений відповіддю й хотів якнайшвидше позбутися цього вантажу. Вранці матір пішла й навіть не попрощалася. Вставши, я побачив записку на столі й приготовлений сніданок:

“Ні в якому разі не переживай за мене. Я просто не помітила, що ти у мене вже такий дорослий. Ти, напевно, соромишся мене й не хочеш знайомити нас з коханою.  Я цілком тебе розумію і люблю. Просто краще скажи їй, що у тебе не має матері, так ти уникнеш неприємної для тебе ситуації. Не забувай, що в твоєму житті є я, я завжди готова прийти на допомогу. Я буду в тітки Клави”.

Матір поїхала без копійки в кишені, я не знав, де вона і що з нею. Ми з Оленою одружилися, згодом у нас народилася донька. Стільки справ, що я просто і не встигав думати про матір. Однак після того, як я став батьком, я частіше став думати про матір. Я розповів все дружині, про свою матір і про те, як повівся з нею.

– Тільки не кажи, що ти хочеш її повернути!? – з огидою промовила Олена.

– Мені хоча б просто знати, що з нею все гаразд. 

– Тільки не думай її приводити до нас, не знати, де вона була, і які хвороби може привести додому, а в нас дитина маленька. Їй не бажано перебувати з незнайомими людьми.

– Вона її бабуся, не верзи дурниць.  

Через декілька тижнів пошуків я її знайшов. Тітки Клави не стало вже давно, тому матір не могла поїхати до неї. Різні телефонні дзвінки й мені повідомили, що моя матір перебуває в будинку для літніх людей. Коли я підійшов до неї, вона стояла біля вікна й когось виглядала. 

Вона мене не впізнала. Недуга без належного догляду прогресувала. Просто привіталася й далі дивилася крізь шибки: 

— Вона так стоїть, бо сина чекає. Виглядає вікно, відколи сюди потрапила. Говорила, що він обов’язково прийде сюди, вірила, що чекає. Зараз вона вже навіть і не памятає, чого стоїть, просто чекає і плаче. Ми всі тут чогось чекаємо: або останньої години, або  совісті, яка нарешті прокинеться у дітей.

Що Ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: