В першому класі я познайомилася з дівчинкою, з якою ми дуже здружилися. Наприкінці навчального року вона святкувала день народження й запросила мене до себе в гості, а потім ще й переночувати. Для мене це мало дуже привабливий вигляд – я зможу гратися з подружкою цілий день! Тоді мама мені сказала, що якщо я раптово захочу додому, якщо мені щось не сподобається, то можу їй зателефонувати в будь-який час.
Навіть якщо батьки подруги вже сплять, то варто піти й постукати до них в спальню й попросити зателефонувати. Вона мені тоді дала ясно зрозуміти, що я не одна і поруч зі мною завжди є мама.
День народження розпочалося, окрім мене, там було ще й багато інших дівчаток, яких я взагалі не знала. Потім виникла не комфортна для мене ситуація, вони почали мене дражнити. Я вирішила, що не хочу залишатися й попросила батьків подруги зателефонувати моїй матері. Мама дівчинки заспокоювала мене, намагалася мене відрадити, ніби це вже пізно телефонувати. Але я продовжувала стояти на своєму.
Близько через 10 хвилин моя мама вже стояла на порозі будинку подруги в піжамі й пальто. Мама дівчинки продовжувала вибачатися за мій дзвінок. У відповідь моя мама підняла руку і сказала: «Не треба вибачатися за мою доньку. Я хочу, щоб вона знала, що може піти в будь-який момент і я буду поруч в будь-який час».
Господині дому було не комфортно через таку ситуацію, але моя мама її заспокоїла і сказала, що все добре. Загалом в моєму дитинстві таких ситуацій було безліч. Матір намагалася навчити мене бачити власні й чужі кордони. Ще досі пам’ятаю, як я була змушена просити вибачення в іншої дівчинки в присутності її батьків.
Теж була така ситуація, до мене після школи прийшли друзі, які потім стали глузувати з мене, це були легкі дитячі пустощі, однак мені було неприємно і я сказала: «Забирайтеся з мого дому». Тоді ж мама не намагалася нас примирити, а попросила дітей зачекати у вітальній, поки за ними приїдуть батьки.
В дорослому віці мудрість моєї матері також допомагала мені уникнути багатьох неприємних ситуацій. Влітку я працювала в таборі, ми там були змушені робити практично все, але при цьому нам взагалі не платили. Тоді мама скинула мені кошти, щоб я разом з друзями могла звідти виїхати.
Звичайно, завжди дотримуватися кордонів не легко, однак для мене вони є правилами, які досі допомагають жити так, як я цього хочу. Найважливішим і найправильнішим, що робила моя матір, було:
1. Вона завжди наполегливо повторювала: «Ти можеш піти, якщо хочеш».
2. Вона ніколи не питала про причини і не говорила, що я перебільшую.
3. Вона завжди була поруч.
От досі згадую ту ситуацію з ночівлею в однокласниці. Тоді моя поведінка була радикальною, натомість матір подруги постійно вибачалася й поводилася нормально, як заведено в суспільстві. Вона повторювала: “Не звертай на це уваги, зараз вони припинять, не варто псувати нікому настрій”. Я досі чую ці слова від різних людей, однак знаю, якщо хочу, то можу піти в будь-який момент.
В дорослому житті для мене така навичка стала справжнім привілеєм. Я не боюся піти з вечірки, побачення, остогидлої роботи чи токсичних стосунків. Я можу піти, адже маю на це право.
Чи згодні Ви зі мною?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!