Коли я зустрів Наталю – вона мене вразила. Вже працювала, мала автівку. А ще чоловіка. Та він не цінував її зовсім. Вони постійно сварились.
– Уявляєш, він хоче, щоб я дома сиділа та їсти варила. А я не така. Я працюю й заробляю. Нащо мені та морока?
– Він просто тебе не вартий!
Кілька місяців ми зустрічалися потайки, а тоді вона розлучилася. Ми почали жити разом, а згодом і побралися. А тоді кохана завагітніла.
– Послухай, лиш я в декрет не піду! Як хочеш дитину – йди ти!
Мене це вкрай здивувало, та я вірив, що з часом Наталка передумає. Все ж гормони та все таке. Дружина народила, і наче така щаслива була. Та коли нашій донечці виповнилось три місяці кохана заявила:
– Ну, все, далі ти! Інакше я місце на роботі втрачу!
– Хіба ж ти не сумуватимеш за донькою?
– Звісно сумуватиму. Але ж вона буде зі своїм татом, тож перейматися причин нема.
Я не знав, що й казати. Та погодився. Наталка й справді заробляла краще за мене. Але коли я розповів про це мамі, вона страшенно обурилась.
– Ти не розумієш, яку помилку робиш! Вона ж ніколи тебе не поважатиме!
– Чого? Може навпаки цінуватиме мою жертву.
– Та ні. Не можна мінятися ролями в сім’ї!
Минуло два роки, я віддав Ксеню в садок. А самий вийшов на роботу. Та я страшенно стомлююсь. От лишень уявіть. Зранку я прокидаюсь, готую донечці сніданок, а в цей час дружина вже вибігає з квартири. Я ж заплітаю дитині коси, веду в садок, їду на роботу. О 17 годині забираю доньку з садочка, приїжджаю в квартиру і починаю готувати вечерю, адже Наталка лише о 19 повертається. Минув рік і я від цього всього страшенно стомився. Навіть друзі з мене кепкують, адже ніколи з ними на пиво не можу піти. Якось я вирішив поговорити з дружиною.
– Ти могла б бодай готувати раз на кілька днів.
– Ти ж знаєш, я не люблю цього!
– А тобі так жити не набридло? Не хочеться нормальною жінкою стати?
Ми посварилися. Та я вирішив не відступати. Попросив маму у нас пожити. Ця новина неабияк обурила Наталю.
– Що це ти вигадав.
– Мама житиме з нами, доки ти не навчишся готувати і прибирати!
– Ми ж наче до весілля вирішили, що я цього не робитиму.
– Значить мама робитиме! І взагалі чимало змінилось відтоді. Я стомився виконувати жіночу роль.
– Ну, як ти не заспокоїшся – я просто піду!
Я не знаю, що з цим усім робити. Бо конфлікт лише зростає. Порадьте, чи можу я щось змінити? Як мені бути?