Ми з чоловіком із дуже різних сімей. Батьки Сергія достатньо заможні, тоді як мої навпаки. Свекри навіть усі витрати за весілля взяли на себе, оскільки моя мама з татом не мали можливості. На щастя, так було добре усім й ніхто нікому не дорікав. Наші батьки хоч між собою відрізнялися, але добре спілкувались й часто разом відвідували різні цікаві заходи, а я цьому була тільки раділа.
Моя свекруха любила різні гулянки, вечірки, гостей, а свекор навпаки спокійний дуже. Він полюбляв рибалити, а ще займався спортом. Коли народився перший онук, усі бабусі та дідусі змогли знову відчути себе молодими. Гралися з ним по черзі й разом проводили гарно час. Здавалося б, що все чудово, але раптом ми дізнались те, що батьки Сергія тримали дещо в таємниці.
Виявилось, що вже декілька місяців вони розлучені. Батько часто їздить не у відрядження, а до іншої жінки, а у мами також з’явився залицяльник. Сказати, що ми були шоковані, це нічого не сказати. Однак моя і чоловіка реакція дещо відрізнялась. Сергій з розумінням та повагою поставився до такого рішення своїх батьків, а я от зовсім не можу зрозуміти цього. Тепер хочу аби бабуся з дідусем пообіцяли й надалі забезпечувати онука, бо особисте життя особистим життям, а мені потрібні гарантії. Проте через це я посварилась з Сергієм, бо він каже, що мені в голові одні гроші. Але це не так! Я всього лише дбаю про нашу дитину та її майбутнє. Я вважаю, що їм потрібно дбати про внука й піклуватися про нього, а не в кавалєрку бавитись.
Тоді ображений Сергій пішов на святкування Дня народження друга без мене, але я аж ніяк не очікувала такого завершення дня. Поки я вкладала сина спати, мій телефон розривався від чиїхось телефонних дзвінків у іншій кімнаті. А потім я побачила повідомлення від чоловіка. Там було відеоповідомлення з бару, де відбувалось святкування, однак на ньому не іменинник, а мій батько. Тато весело проводив час в компанії якоїсь дівчини, обіймав її та цілував. Побачивши це, я дуже зажурилась, тому що ще вчора обурювалась через батьків чоловіка, а тут і мій нічим не гірший… І виявилось, що моя мати давно знала про це, тільки мовчала, бо їй нема куди йти.
– І ти ще будеш мені щось казати? — докоряв мені потім Сергій.
– Скажу лише одне, що не підтримую такого!
– Але ж діти повинні в усьому підтримувати своїх батьків — далі говорив він.
– Але виправдань зраді я не можу знайти все одно — відповіла я.
З того часу мої сварки з чоловіком стали відбуватися все частіше та частіше. Згодом Сергій почав затримуватися на роботі, а потім заявив, що йде від мене. От як можна прощати таке? Як можна виправдовувати зраду? Назвати це по-іншому як безвідповідальність стосовно сім’ї я не можу. А як вважаєте ви?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!