Пам’ятаю, що я з молодшою сестрою мало цікавили батьків. Для когось моя історія буде повним жахом, адже хіба так можна – не дбати про рідних дітей?! Однак, ми вже до такого звикли. Наприклад, не запитували нас про справи у школі чи в університеті, які у нас друзі чи інтереси. А чи був хтось на батьківських зборах чи випускному – ні, не згадаю. Швидше за все, що хіба молодша сестра прийшла до мене на свято. Ну а потім я до неї завітала на вручення диплому. А мама чи тато навіть не привітали навіть через телефон.
Не можу сказати, що нас обмежували у фінансовому плані. Могли підійти до них та попросити гроші на нову косметику чи дорогі парфуми – прошу, зверху ще на морозиво буде. Але часто здавалося, що ці кошти вони нам дають тільки б відкупитися від своїх батьківських обов’язків. Замість родинних посиденьок мама була у спа салоні, а тато з друзями у покер грав. Тому я з Марійкою самі навчилися розважатися без них. Спершу було образливо, адже всі однокласники розповідають, як вони гарно з батьками вихідні провели чи на відпочинок поїхали. А ми?
Коли ми переїхали в інше місто на навчання, то здається, що вони тільки цьому зраділи. Адже тепер мама зможе заповнити наші шафи своїм одягом з Італії, а тато переніс наш великий письмовий стіл у зал і тепер за ним роздає гральні карти друзям. Ну і нехай. Гроші присилають на оплату квартири, комунальних та власні витрати – вже добре, не пропадемо.
Через декілька років Марічка вийшла заміж. А батьки познайомилися з Петром тільки на весіллі, бо за одним столом сиділи. Я навіть телефонувала до них напередодні та докоряла, що так не гарно, мовляв, їм по цимбалах на молодшу донечку та її нареченого? Хоча б у кафе зустрілися та познайомилися з ним. Але батьки й тут знайшли відмовку – справи на роботі, треба важливі проєкти здати. Ага, знаю. Називається “грати покер з колегами” та “шопінг з подругами”.
Після весілля Марія переїхала жити до свого чоловіка. У нього великий будинок за містом. Свекруха досить тепло прийняла мою сестру та часто називала її “доня”. Бачила, що сестрі приємно та й мені тепло на душі стає. Знаю, що її чоловік – хороший, працьовитий та знаю, якими закоханими очима на неї дивиться. А мої батьки після весілля жодного разу не зателефонували до молодят й не поцікавилися, як у них життя.
Вже начхати на мене, але ж Марічка – молодша доня! Та це буде на їх совісті. Я після закінчення навчання знайшла хорошу роботу, купила собі новеньку машину. А потім до нас прийшов Юра – новий заступник головного інженера. Він одразу почав до мене підлещуватися. Я спершу подумала, що чоловік просто хоче мене задобрити, щоб його перед керівництвом хвалила, адже працюю помічником головного директора. Але виявилося, що насправді я сподобалося Юркові не просто як працівник, а як дівчина! Після робочого дня часто проводжав додому, купував каву та улюблені круасани на обідню перерву.
Коли у дівчат з’являються потенційні кавалери, то вони звертаються за порадою до мами. Подруг у мене не було тоді. В п’ятницю ввечері зателефонувала мамі та хотіла їй розповісти про хлопця, а та сказала, що потім зателефонує, мовляв, зараз на манікюрі й не може говорити. Ага, все-таки їй нові нігтики важливіші за особисте щастя рідної доньки. Не зателефонувала ні наступного дня, ні через тиждень чи два. Ось так.
Добре, що у мене була Марія. Ми разом попліткували за келихом вина. Їй хлопець сподобався, сказала, що у нього очі добрі. А через три місяці я переїхала до чоловіка у його власну квартиру. А ще через два місяці телефонувала до сестри та запрошувала на весілля. Можливо, варто й батьків рідних попередити про таке свято?
– Доню, це так чудово! Але у мене ж на цю дату вже є плани, важлива гра! Можливо, постарюся під кінець святкування приїхати до вас на годинку – сказав тато і швидко кинув слухавку
– Боже, нічого собі, ось це так новина! Ну я спробую звільнити кілька годинок для тебе, але не обіцяю, що точно прийду.. – відповіла мама, і я чула, що вона у компанії подруг обговорюють останні модні тенденції цього сезону.
Звісно, що два стільчики за моїм столиком були порожні. Але це ніяк не зіпсувало мені святкового настрою. Поруч був мій коханий чоловік, рідна сестричка та багато хороших друзів – цього достатньо для щастя.
Думаю, не варто говорити далі про те, що батьки навіть не приїхали на хрестини першого внука. Прислали м’якого ведмедика та декілька тисяч гривень. І на цьому все.
Нещодавно телефонує до мене сестра:
– Вгадай, хто до мене щойно першим зателефонував?
– Давай, не тягни кота за хвоста? Хто?
– Мама! Уяви собі, буквально декілька секунд тому порозмовляли.
– Ого, і що хотіла?
– Ну спершу запитала про онука. Але потім перебила і поцікавився, чи в цю суботу Петро вільний..
– Дивно, що їй треба від тестя? Роками не цікавилася твоїм сімейним життям, а тут за тестя питає.
– Не просто так телефонувала! Виявляється, вони з батьком хочуть ремонт робити у квартирі. І пам’ятають, що мій Петро працював колись на будівництві дизайнером. От і поцікавилися. чи не міг би він їм намалювати весь дизайн та ще й допомогти все власноруч робити.
– А ти що? Тільки не кажи, що погодилася на цю аферу
– Та не знаю, чи є сенс навіть про це заїкатися чоловікові. Він досі не розуміє, чому у них така дивна поведінка. Хоча вже 5 років минуло…
Не хочу намовляти рідну сестру проти батьків. Але не бажаю, щоб вона робила їм послугу! Стільки років вони не звертали увагу на рідних доньок, але як тільки ремонт треба робити – то згадали про нас!
А як би ви вчинили на місці молодшої сестри? Можливо, що батьки заслуговують на другий шанс?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!