Рік тому я розлучилася з Петром. Причина проста і банальна – свекруха. Любов Василівна постійно пхала носа у нашу родину. Могла без запрошення прийти у гості (в мою квартиру) та нарікати на безлад:
– Боже, ну що за свинарник?
– Ой, ти геть речі не вмієш складати.
– То борщ? Ти дитину отруїти хочеш?
Я не раз казала Петрові, аби він поговорив з мамою. Бо має бути якась межа! Але чоловік постійно її захищав. От і як результат – розлучення.
Квартира дісталася мені. Бо це житло ще до весілля мені подарували батьки, та й оформлена вона на маму. А свекруха про то не знала. І ви б бачили її вираз обличчя, коли дізналася, що майно ми не будемо ділити:
– Та то якась афера. Мій син там жив! Він ремонт робив!
– Я вам можу віддати гроші за ремонт. І то гучно сказано. Купив шафу, диван та телевізор!
І свекруха примусила Петра після розлучення забрати ці речі геть. Мені аж смішно було, чесно.
Але на цьому пані Люба не зупинилася. Та й вирішила мені мститися через онучку.
Наталочці зараз 8, вона досить болісно пережила наше розлучення. Але я старалася її підтримати, казала, що тато її теж любить, просто так склалися обставини.Петрові я не забороняю бачитися з дитиною, навпаки – тільки за, аби дитина проводила час з татом.
Щосуботи Петро приїздить до міста, привозить їй якісь гостинці. У травні було день народження, ми разом купили їй дорогий телефон та велосипед. І разом святкували у кафе.
Але вже місяць поспіль Наталка після зустрічі з Петром повертається дуже сумно. А вчора взагалі приїхала та почала плакати:
– Мамо, це правда, що тата звільнили через тебе на роботі?
– Господи, серденько, тобі хто такі дурниці сказав?
– Бабуся. Вона каже, що це ти винна!
Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати. Як виявилося, Петра на фірмі скоротили. Тому він інколи затримував виплати аліментів, не купував вже такі дорогі подарунки. Навіть у когось з родичів позичив гроші, аби на день народження купити велосипед.
А свекруха вирішила все перекрутити. І намовила дитину, що це я винна у всьому. Такої підлості від неї я не очікувала. Доросла жінка, де ж той розум в неї?
Я не витримала та подзвонила до Петра:
– Слухай, ще раз твоя прокажена мамаша щось таке погане скаже – я взагалі забороню до Наталки на 100 кілометрів підходити.
– Але ж вона моя мама, я не можу…
– Ти вже через маму родину втратив. Тому от знайди в собі мужність з нею серйозно поговорити бодай заради дитини. Інакше Любов Василівна більше ніколи онучку не побачить, це я гарантую!
Не хочу, аби наші і без того погані стосунки ще більше зіпсувалися. Бо мої батьки також колись розлучилися та це був великий скандал.І я не бажаю такої долі для Наталі. Адекватно, без негативу хочу вирішити проблему.
Але якщо до свекрухи не доходить по-українськи – то дійте іншими методами! Маю надію, що бодай цього разу Петрові вистачить сміливості поставити маму на місце.