Аби ви тільки знали, як іноді важко зробити правильний вибір… Я он так помилилася, що 9 років свого життя витратила не на того чоловіка.
Починалося у нас з Олегом все чудово. Він з’явився в моєму житті тоді, коли я вже й перестала сподіватися на щастя. Звісно, він зірок з неба не хватав, не заробляв мільйони, посада в нього скромна була… Але я про те тоді й не думала. У мене вже була своя квартира, машина, робота з хорошою зарплатнею. Не вистачало мені якраз тільки чоловіка.
Олег, мабуть, зрозумів, що я готова з ним усе життя прожити, то вже через кілька місяців після знайомства і заміж мене позвав.
– А коли ж ти мені подаруєш синочка? – почав розпитувати чоловік, як тільки я сказала йому “так”.
– Чого це зразу синочка? – сміялася я з того. – Може, у нас буде дівчинка.
– Ні, дівчинка нам не треба. В нашому роду тільки хлопці й народжуються. Нема чого переводити традиції.
Я ніколи не розуміла, чи то Олег серйозно каже, чи то в нього жарти такі… Але мені головне було, аби дитинка здоровою народилося. То я і почала планувати вагітність.
Вийшло в нас усе дуже скоро. Час летів так, що ми й не зчулися, як пішли на перше УЗД.
– Вітаю! – сказала нам там лікар. – Через кілька місяців ви побачите свою принцесу!
– Як принцесу?! – заволав раптом Олег. – У нас що, дівчинка буде? Не може такого бути! Ану гляньте ще раз! Ти що, дитину від когось нагуляла?!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Чоловік мій кричав на всіх. І на лікаря, і на мене, і на людей в черзі, коли його з лікарні охорона виводила. А в мене був такий шок, що я й не знала, як на все це реагувати. Думала, йому просто треба цю новину переварити. А тоді вже все знову буде добре.
От тільки я не вгадала. З того дня Олег став зовсім іншою людиною. Мною і дитиною цікавитися перестав, ми майже не розмовляли між собою. Дома він майже не з’являвся, якщо й приходив, то з таким перегаром, що страшно й згадувати. А я все терпіла… Сподівалася, що ось дитя народиться і все зміниться….
Народжувала я сама. З пологового мене зустрічали батьки і подруга. Олег так і не надумав явитися. Дома нас теж ніхто не чекав. Мама вже тоді казала, що з таким чоловіком я щасливою не стану. Але я її не слухала. В мені ще жила надія, що Олег усвідомить свою помилку і полюбить нашу доцю… От тільки надії виявилися марними.
Не знаю, скільки я за ці роки виплакала, скільки разів виганяла Олега і ставила на нашому шлюбі хрест. Так само не знаю, скільки разів він вимолював пробачення, вертався до мене, а потім повторював усе знову…
9 довгих років я терпіла чоловіка, якому не було діло ні до мене, ні до рідної донечки. І все чому? Бо він, бачте, дуже сина хотів. У роду в них тільки хлопці. А я тільки мовчала та слухала. Чого? Бо не хотіла, аби дитина моя росла без батька.
Та пару тижнів тому я таки зважилася на правильне рішення – подала заяву на розлучення. Олег лютує, як і завжди. Каже, що я безсовісна. Але більше я його не слухаю. Бо недавно доця відкрила мені на все очі.
– Мамо, а якщо тата не буде, то це ти нарешті перестанеш плакати? – запитала вона.
І тоді я й зрозуміла, наскільки завинила перед найріднішою…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!