Як мені прикро, що в нашій країні до жінок у віці ставляться наче до древніх. Я й сама почуваюсь старенькою, хоча мені лише 67 і я відносно здорова. Звісно, тиск часом стрибає, та в кого не буває.
Шість років я працювала в Німеччині, заробляла на квартиру синові. Адже він одружився, а жити не мав де. Через це і шлюб мій розпався. Чоловік із сусідкою закрутив, поки мене не було. Як це не смішно, але тепер він мій сусід. Та я не ображаюсь, не так ми добре жили.
Коли я приїхала – придбала синові квартиру відразу, а також в себе зробила гарний ремонт, нову техніку купила, навіть посудомийка в мене тепер є. Ще вдалося частину грошей відкласти на “чорний” день. А вісім місяців тому я познайомилась з дуже цікавим чоловіком. Петро – вдівець, він лікар, дуже розумний та цікавий. З ним ніколи не сумно. Ми почали зустрічатись. А перед святами він зробив мені пропозицію.
– А нащо нам той штамп в паспорті? Переїжджай до мене та й усе.
– Я думав, що для тебе це важливо. Але як скажеш.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Петро переїхав до мене, його однокімнатну квартиру ми здали. А дітям вирішили нічого не казати. А на Святий вечір сюрприз зробити. І ось запросила я сина з невісткою та онуками до себе. Ще й сестра з племінниками й чоловіком прийшла. Гарний стіл накрила. Всі зібрались і допитливо дивились на Петра. Тоді я й оголосила:
– Це Петро, у нас з ним серйозні стосунки, тепер ми разом живемо!
Хвилина мовчання, в повітрі відчувалося напруження. А тоді син раптово став і вийшов з-за столу і почав кричати.
– Мамо, бійся Бога! Тобі ж 67!
– То й що? Тепер мушу бути самотньою і нікому не потрібною?
– В тебе є ми. Нащо тобі ще хтось?
– Який сором. Чого ти раніше не сказала. Нащо цей цирк за святковим столом. Ти нас більше не побачиш, якщо надумала так поводитись!
Свято було зіпсовано. Він ще пів години вичитував мене, а тоді сказав дружині збиратися і пішов. Уявляєте, як я почувалась? Чогось батькові він таке не влаштовував, коли той до сусідки ходив. Чи він заслуговує на щастя, а я ні?
Скажіть, як мені тепер бути. Син і онуки – це найдорожче у моєму житті. А тепер вони навіть на другий Святвечір не прийдуть. Та чи мало я для них зробила? Що ж мені робити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!