Вчора 6-річна Іринка прийшла до мами із серйозною розмовою.
Вона їй заявила прямо:
– Мушу поговорити з тобою як з дорослою жінкою.
Люба тобі неабияк здивувалася такій категоричності своєї доньки. Та й цікавість брала своє.
– І про що таке серйозне ти хочеш зі мною поговорити?
Іринка трохи помовчала, а тоді додала:
– Про чоловіків. Про що ще?
Люба розсміялася.
– Ну, тоді треба казати про кого, а не про що. Ми про людей говоримо. Гаразд?
– Мамо, ти мене плутаєш! Не про це зараз,- обурилася Іринка.
– Добре, більше не буду. Кажи, що там хотіла?
– Я переживаю за нашого тата,- опустила очі дівчинка.
– А що таке? Що з ним сталося?- стурбовано запитала Люба.
– Ну,- почала Іринка,- думаю, що його треба рятувати від тебе.
– Чого це?- засміялася жінка.
– Я думаю, що ти надто часто почала чіплятися до нього вночі.
– Про що це ти? А чого це ти не спиш вночі?
– Я сплю, мамо. Але я все одно прокидаюся від татового голосу. Чую, як ти чіпляєшся до нього.
Любов аж в холодний піт кинуло.
– Ти його постійно розпитуєш про щось. То пізно вже, то спати пора, то ноутбук його тобі заважає. Але ж там його робота… У комп’ютері.Він нам звідти гроші заробляє. Чого ти йому заважаєш постійно?- насупилася Іринка.
Любов видихнула з полегшенням.
– Розумію. Твоя правда. Обіцяю, що більше так не буду. Це все, що ти хотіла сказати? Чи є ще щось?
– Ні, мамо. Це все. Я рада, що ти мене зрозуміла.
Люба посміхнулася, провівши доньку поглядом. Малеча побігла до вікна виглядати батька. А мати поснувала на кухню готувати вечерю для сім’ї.
А якого закінчення історії очікували ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!