Нещодавно я прогнала вагітну невістку, онука та сина з квартири, яку колись їм віддала на весілля. І зізнаюся – мені ні капельки не соромно, чесно!
Знаєте, я завжди добре ставилася до Ірини, як до невістки. Називала її лагідно “доня”, допомагала з онучкою Софійкою. Та я віддала молодятам житло, про що може йти мова? Тим паче, то дуже гарна квартира на 3 кімнати, біля Стрийського парку. Сама перед весіллям там зробила ремонт, радилася з Іриною, які меблі купувати.
– Ганю, ти так дітей любиш. Але дивися, аби потім та невістка до тебе одним місцем не повернулася.
– Та що ти таке кажеш, Зосю. Геть розум втратила чи що?
– От ще згадаєш мої слова, повір.
І моя кумонька Зося мала рацію. Треба Ірі на манікюр? То я біжу сидіти з Софійкою. Брала онучку до себе на декілька днів, коли діти їздили у відпустку. Дарувала їм гарні подарунки. Он нещодавно купила невістці золоті сережки. Для Софійки приносила нові іграшки, водила її в парк на атракціони.
Декілька днів тому у мене був день народження. Я не хотіла робити свято десь у кафе, тому запросила гостей додому. Приїхав мій брат з жінкою, кума Зося та діти. Я приготувала смачні салатики, пляцки переклала, курку запекла з картоплею.
Під кінець гостини гості вже розходилися. Син поніс Софійку в машину, бо вона заснула. Зося на кухні допомагала мити посуд, а я за той час складала гостинці дітям.
– Ой, я не знаю, де мій телефон, – сказала Іра.
– Зараз, я зателефоную до тебе і знайдемо.
Я набрала до Іринки. Вона у мене в телефоні підписана доня. І тут чую, як за подушками починає курка кукурікати. Спершу ми з Зосею налякалися, подумали, що дійсно птиця десь залетіла у квартирі. Аж раптом бачу – а то телефон невістки. І я підписана у неї “квочка свекруха”. Ще й така мелодія безглузда стоїть на дзвінку.
Мовчки віднесла телефон Ірині. А коли вона пішла геть, то я сіла за стіл і почала гірко плакати. А Зося мене утішала:
– От бачиш, я тобі казала. Вони геть не цінують твоєї помочі.
– І що мені робити? Я так старалася, догоджала їм. А вони..
– Як що? Пішла, ключі від квартири забрала і все. Будуть знати.
Тоді я вирішила дослухатися до поради куми. Наступного дня приїхала, син та невістка були вдома:
– Ну що, діти, час вам переїжджати.
– Як це? Мамо, ти що? Іра вагітна, їй через 3 місяці народжувати.
– А ти скільки часу на моїй шиї будеш сидіти? Все, час за голову братися.
Ми дуже посварилися, але діти все-таки забрали речі з квартири та віддали ключі. Правда, я це все робила крізь сльози. Адже то мій син, онучка, а я їх так проганяю.
– Правильно ти все зробила, Ганю! От якщо вони розумні, то попросять вибачення, – заспокоювала мене кума.
Однак, ні син, ні невістка до мене не телефонують. Навіть онучку в гості не привозять. Тарас виправдовував такий вчинок Ірини, мовляв, вона просто хотіла пожартувати. Але це не жарти, а вже насмішки.
Скажіть, будь ласка, я дійсно правильно вчинила? Чи трохи перейшла межу? Це ж була проста мелодія на телефоні, а я через це з ними посварилася..
Ви підтримуєте такий вчинок нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!