Так склалися обставини, що після Нового Року свекруха переїхала до мене жити з чоловіком.
Я не була проти, бо з Галиною Борисівною у мене дуже хороші стосунки. Вона нам колись дуже допомогла з купівлею квартири після весілля, бо тоді працювала на заробітках в Німеччині. Потім, як я народила доньку Катерину, то свекруха пересилала гостинці, подарунки. У нас тоді було скрутно з грошима, зарплати чоловіка ледь вистачало на памперси та одяг. І пані Галина надсилала нам по 300 євро щомісяця.
Але у 2020 році свекруха повернулася назад в Україну і нікуди не виїжджала. Ну і не буду я гнати свекруху знову на заробітки, вона і так достатньо натрудилася.
Старший брат Василя, Микола, ще до війни виїхав з родиною в Канаду. Але про рідну матусю не забував, тепер вже була його черга гроші матері передавати, якісь продукти та медикаменти.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми так домовилися заздалегідь – з нього гроші, а ми будемо доглядати за мамою. Я часто приходила до свекрухи після роботи (працюю в тому районі), щось поприбирала вдома, приготувала їй смачну вечерю та сніданок. Навіть просто собі сиділи на кухні, пили чай, спілкувалися. Бо тут пані Галина ніяких подруг нема, а з сусідів сама молодь.
Однак, нещодавно здоровʼя свекрухи сильно підкосилося. Дуже боліли ноги, їй важко навіть піднятися з ліжка та піти в туалет. Трусилися руки та не могла налити склянку води. А ще забувала приймати ліки для серця.
Ми з чоловіком переживали. Ну от вона сама вдома, раптом, серце схопить? А нікому навіть швидку викликати. Тому вирішили, що час взяти свекруху під своє крило. Квартира у нас простора, місця точно їй вистачить.
Навіть поїхали в Епіцентр, аби купити для свекрухи спеціальний матрац, аби добре спалося. Взяла їй теплий халатик, капчики, новий набір посуду.
Однак, Катерина почала одразу страйкувати:
– Нащо бабі до нас переїжджати? Краще найміть їй якусь няньку чи доглядальницю.
– Маєш гроші на таке дороге задоволення? Хочеш – то плати сама, я ні копійки на це не дам. Тим паче, бабуся нам не чужа людина.
Після Нового Року пані Галина переїхала до нас. Її квартиру ми просто зачинили на замок, приходимо хіба квіти підлити і пилюку витерти. Не хочу, аби у квартирі свекрухи жили якісь сторонні люди на оренді.
А донька щодня ходить розлючена, бурмотить собі під носа та зиркає на бабусю з-під лоба.
– Катрусю, подай мені пульт, хочу новини глянути.
– Ну так візьми, он він на комоді лежать! – огризалася онучка.
Катю наче підмінили. От була хороша та привітна дівчина, а зараз постійно роздратована:
– Мамо, ну від неї знову тхне. Коли баба востаннє милася?
– Зараз, я кину постіль у прання і наберу бабусі ванну. Допоможеш мені, бо я сама..
– Ой, ні, в мене термінові справи.
Тепер донька взагалі почала пропадати. Після пар йде гуляти чи у справах, а повертається додому пізно, десь ближче до комендантської. Удає, наче ми їй взагалі не родина, а просто сусіди по квартирі.
І така поведінка мене наштовхнула на роздуми – а що буде, коли я сама постарію? Чи буде Катерина приходити до мене у гості, приносити ліки, мити, одягати, годувати?
Дивлюся я на доньку та розумію, що не варто чекати від неї підтримки потім. Бо якщо вона так гидує бабусею, то точно і про мене забуде.
Але чи є крихта надії на те, що моя Катя зміниться? Може, є ще час її перевиховати?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!