Я давно мала підозри, що в Дениса хтось є. Між нами вже не було пристрасті, він сприймав мене як належне. Не те що колись. Раніше ми й години не могли бути окремо. Познайомились, коли мені було всього 17. Я відразу зрозуміла, що це кохання мого життя. І все було, наче в казці.
Ми зустрічались два роки. Наше кохання пережило чимало випробувань, адже Денис вже був студентом, а я закінчувала школу. Рік ми бачились лише на вихідних. Та щойно я вступила в університет, почали жити разом. В згодом і побралися. Моя мама була проти:
– Нащо тобі так рано це все? Ти ж навіть порівняти не маєш з ким.
– Я й не хочу!
Я багато років я не сумнівалась, що зробила вірний вибір. Ми жили добре, працювали. Я допомагала чоловікові будувати бізнес. Згодом народилася в нас донечка Олеся. Денис дуже її любив.
Роки минали, нас поглинув побут. Та я однаково старалася, аби коханий був задоволений життям. Усі домашні клопоти взяла на себе. Виховання донечки також. Цьогоріч їй 12 років виповнилось.
Приблизно рік тому в мене з’явилися перші підозри, що коханий зраджує. Якось побачила в його телефоні дивне листування, тоді й волосся світле на його светрі знайшла. Та я не хотіла в це вірити. І ось днями, як грім серед ясного неба. Я готувала вечерю і раптом Денис увійшов. Він рішуче сказав:
– Я йду. Прийшов забрати речі!
Мені стало зле, але я вирішила не видавати своїх емоцій. Та донька була вдома. Вона в нас дуже розумна дівчина. Вийшла до батька і спитала:
– В тебе є коханка?
– Доню, не питай дурниць. Просто взаємини між нами з мамою змінилися.
– Не говори зі мною, як з дитиною! Я все розумію. Ти зраджуєш, як і більшість чоловіків. Лиш не кажи, що в цьому є провина мами.
– Так трапляється, але я тебе дуже люблю!
– Мамі раніше теж казав, що любиш! Ось такі вони мінливі твої почуття!
– Не кажи так!
– Нічого, не переймайся! Мамо, нарешті ти зможеш нормального чоловіка собі знайти! Нехай тато йде! І не думай його назад пускати! Ти ж не повернешся? Точно?
– Ні!
– Правильно! Не треба цих ігор. Пішов, то пішов! В мами повно кавалерів. Вона дуже гарна. Я сама чула, як хрещений це каже.
– Що Петро.
– Звісно. Він сказав, що якби не ти, давно б з мамою закрутив.
– Що за нісенітниця! Петро – мій друг!
– Ага, друг!
– Люда, ти знала про його наміри?
– Знала, він залицявся, але я ніколи не відповідала. – сказала я.
– То тепер зможеш. А чом би й ні!
– Доню, мені Петро не подобається, – заперечила я.
– Так, ніхто ж не каже виходити за нього. Сходи на побачення, розвійся нарешті! Тато ж тебе ніколи нікуди не водить!
– Може, ти й маєш рацію.
– Ей, я ще не пішов! – раптом закричав Денис.
– То йди вже!, – продовжила Олеся.
– Я щось подумав, може не варто поспішати!
– Варто! Будь чоловіком! Вирішив – то йди!
Денис неохоче пішов збирати речі. Та водночас бубонів.
– Може, нам варто почати все заново. Кажуть, за шлюб боротися треба.
– А може й не треба! – сказала я, спостерігаючи, як він не здатен власну сорочку скласти.
– Я ж не думав, що ти кавалерів повно маєш! Як ти взагалі так можеш? Ми ж кохали!
– Кохали. Та ти все вирішив. Пізно вже, йди!
Він не хотів, та пішов. Звісно, з Петром я й на побачення не йшла. Та минуло кілька місяців і познайомилась з дуже цікавим чоловіком. Він успішний підприємець, красень. Хоча й молодший за мене на чотири роки. Саме через це я спочатку йому відмовляла. Та парубок не відступав. Тепер ми разом і я щаслива, як ніколи. Щодня мені приносять сніданок в постіль, водять в ресторани і кіно. Донька обожнює Андрія. Зараз ми плануємо спільну подорож.
Та днями прийшов Денис. Він почав благати. Сказав, що ніколи ні про що так не шкодував. І хоче повернутися до мене.
– Послухай, ми ж рідні! В нас донька! Не міняй мене на якесь там захоплення.
Тепер я не знаю, як бути. Олеся каже, щоб я й не думала пробачати. А ви як гадаєте?
Вибачте. Даних поки немає.