Мій син Костя одружився чотири роки тому, та вже двох дітей має. Не знаю, нащо вони так поспішали. Взагалі, вважаю, що в такі часи не надто розумно заводити дітей. Але хто мене слухає.
Досить довго син винаймав квартиру. Та він мав гарну роботу, міг собі дозволити оренду житла в столиці. Погодьтеся, 20 тисяч гривень на місяць не кожен може платити. Але пів року тому Костя втратив роботу, компанія закрила філіал в Україні. Тоді син зателефонував мені:
– Можна в тебе пожити, хоча б місяць, поки я роботу не знайду. Ми мусимо кожну копійку рахувати.
– Та хіба вам зручно буде? Квартира не велика.
– А що робити? Виділи нам кімнату.
І що я мала робити? Мусила погодитися. Хоча квартира насправді не дуже велика, дві кімнати всього.
Тож всі сім’я сина переїхала до мене. Старшому онуку 3 роки, а молодшому тоді всього 7 місяців було. Тиша і спокій залишили мою квартиру. Вночі плакав Назарко, а вдень бешкетував Андрій. Невістка намагалась готувати на моїй кухні, та лише безлад розводила. Я пояснювала, що і як робити, а вона лишень ображалась. Вже мовчу, що аби помитися чи в туалет піти доводилось вистояти чергу.
Для мене, людини, якій вже 62 роки все це випробовування. Та минув місяць, другий, третій, а ніхто не збирався переїжджати. Хоча син роботу вже знайшов. Від постійного стресу в мене почались проблеми з тиском, я постійно роздратована ходила. Врешті я не витримала і запитала:
– І що, коли переїзд? Може вже квартиру придивились?
– Мамо, зараз знайти житло велика проблема. Чимало переселенців в столиці, ціни страшенно зросли. Та ми вигадали варіант. Ми знімемо тобі квартиру під Києвом, а самі тут залишимось. Тобі в маленькому місті буде зручніше, спокійніше та й будь-якої миті можна до нас приїхати.
– Сину, що за дурниці? Я не збираюсь на старості в чужій квартирі жити. Щоб власник прийшов і вигнав мене, коли схоче?
– Для цього треба укласти договір і ніхто не вижене завчасно.
– От самі й переїжджайте. Це мій дім.
– От завжди ти була егоїстична. В нас діти малі! Що ти за мама?
Такого я не очікувала. Син образив мене і принизив. Я сказала, що вони можуть вже шукати нове житло. Вони переїхали наступного ж дня, та тепер зі мною спілкуватися не хочуть. Невже їм важко збагнути, що я заслуговую на спокій і розуміння?
І що мені далі робити? Як із ними налагодити стосунки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!