Я такого ніколи не хотіла. Завжди мріяла, що матиму гарні стосунки зі свекрухою. Жартувала, що всі ці історії про злих та вічно незадоволених жінок – казки. Та дарма.
Мама мого Романа – ще досить молода жінка. Лариса Анатоліївна його народила всього у 17 років. Раніше я вважала, що це добре, адже вона матиме міцне здоров’я, допомагатиме з онуками. Та зараз розумію – кожна монета має зворотний бік.
Нашій донечці Софії чотири роки. Ми з чоловіком багато працюємо, адже звикли до гарного життя. Я охоче відвідую салони краси, купую дорогу косметику. Та нещодавно почала помічати, що в мене зникають речі. А тоді, одного разу побачила, що пані Лариса прийшла у моїй кофтинці.
– Ой, а в мене теж така була.
– А ти не пам’ятаєш, сама мені віддала.
– Що, чесно?
– Так, коли речі для волонтерів збирала, казала ж – беріть, що хочете.
Далі я почала помічати й інші дрібниці. Свою біжутерію, парфуми, косметику. А коли я збиралась на роботу, не могла знайти фен, який нещодавно придбала. Досить дорогий фірмовий. Врешті знахабніла й зателефонувала свекрусі.
– А ви мій фен не бачили?
– Слухай, я думала, ти два маєш.
– Так маю. Але цей новий. Хочете, вам старий віддам.
– Ну, добре. Але цей такий хороший.
Що ж казати, мусила я того фена свекрусі залишити. Минуло кілька місяців і я пошкодувала, що вже тоді не вигнала її.
Щороку на свій день народження я самотужки замовляю для себе подарунки. Так звикла – це зручно і завжди отримуєш те, про що мріяв. Саме тому цьогоріч я придбала заздалегідь італійські брендові чоботи. Вони дуже дорогі навіть для мене – 8 тисяч гривень. Але в наших магазинах за такі правлять усі 15. Тож наче вигідна пропозиція.
І ось, напередодні святкового дня я вирішила приміряти весь образ. І що? Чоботи зникли! Я спитала чоловіка.
– Коханий, а де мій подарунок? Чи ти вирішив обгорнути?
– Та ні, знаю, що збиралась їх взути.
– А твоя мама приходила?
– Так, сьогодні Софійку забирала.
Словами не передати, як я розлютилася. Зателефонувала свекрусі.
– То ви взяли мої чоботи?
– Ті, що в коридорі лежали? Так, я думала, що тобі не підійшли, раз не носиш.
– Я просто їх на свято тримала.
– Ой, а я вже їх вдягала. Але віддам.
– Не треба.
Я зчинила такий скандал, що чоловік наступного ж дня придбав мені чоботи в нашому магазині за всі 15 тисяч гривень. Щоправда, мамі цю витівку він не пробачив. Він замінив замок, а коли вона попросила ключа, сказав:
– Тобі він не знадобиться. Більше ти у квартиру, коли нас немає, заходити не будеш. І ще, краще якийсь час взагалі не приходь.
– А як Софійку забирати?
– Мені дешевше няню викликати.
Лариса Анатоліївна страшенно образилась. Щоправда, все вкрадене однаково не повернула. Та мені байдуже. Нехай їй буде наука.
А ви як гадаєте, мають право рідні брати речі, не питаючи дозволу?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!