– Доню, до мене тут Галька подзвонила. Ну з Житомира, ти її маєш знати.
– Мамо, будь ласка, ближче до суті справи. Я так втомилася на роботі і хочу спокійно повечеряти.
– Той, ну завжди ти зайнята, пані ділова! Навіть рідній матері 5 хвилин свого часу не приділиш? Мені десь записатися у твого секретаря на зустріч?
Віолетта мала багато клопотів на роботі – звірити документи, всі чеки та накладні, провести співбесіди, зустрітися з клієнтами і узгодити всі-всі-всі питання. Тому дівчина частенько приїздила додому о 8 вечора та навіть о 9. Не мала сил навіть повечеряти, швидко йшла в душ та спала.
А тут ще й мама з якимись родичами, яких Віолетта взагалі не пам’ятає.
– Ну слухай, у Гальки донька є, Ольга звати. Вона цього року закінчила школу і хоче поступати. Вибрали університету у Львові.
– Мої вітання.
– Так Олька не хоче в гуртожитку жити. А грошей на окрему оренду в них нема. То я сказала, що Оля може у тебе пожити декілька місяців.
– Мамо?! Навіщо ти це сказала? Навіть зі мною не порадилася.
– То ж наші родичі, доню. Як то я маю їм не допомогти?
– Я ту Гальку твою та Олю не згадаю, коли востаннє бачила. Вони мене ні коли зі святами не вітали, не…
– Віолетто, ану прикрути свій гонор. Я сказала, що ти пустила до себе пожити. Все розмова закінчена, я їм обіцяла.
Віолетта кинула слухавку. Їй аж до сліз стало образливо, що мама просто так дозволила родичам пожити у її квартирі. Тільки місяць тому дівчина нарешті виплатила іпотеку, віддала всі борги та зробила невеличкий ремонт. Це була її затишна домівка, про яку вона мріяла роками. І ніхто їй не допомагав ні гроші збирати, ні меблі купувати, ні майстрам за роботу платити.
Наступного дня вже на порозі її квартири стояли “любі” родичі – тітка Галина та її донька Ольга. Валіз було декілька, ще великі пакети. Віолетта одразу зрозуміла, що гості затримаються не на один день точно.
– То ти нам нікого тортику не купила? Навіть на вокзалі не зустріла!
– Бо у мене робочий день до 6 вечора.
– А ми в 4 вже приїхали і стоїмо тут під дверима, які ті жебраки. Могла би відпроситися з роботи
Віолетта зрозуміла, що її терпіння з такими гостями не буде вічним. Тітка одразу почала дорікати Віолі – то вона не зустріла їх з вокзалу, не допомогла дотягти сумки на поверх. Не купила торт та шампанське на честь приїзду. Особливо багато критики почула щодо ремонту, меблів, холодильнику:
– Господи, тут миша повісилася! Олько, неси сюди рульку, сало, ковбасу.
– Навіщо ви привезли продукти? Я таке не їм.
– А моя Олечка таке любить. Я не хочу, аби моя дитина тут голодувала.
– І довго ваша у мене буде жити?
– Та поки свій університет не закінчить. А там далі буде видно.
До такого Віолетту життя точно не готувало. Вона сподівалася, що гості затримаються максимум на тиждень, ну може 10 днів. Але не на 4 роки!
– Ні, я вам не дозволю.
– А з якого дива? Твоя мама нас сюди запросила, казала, що моя Оля може жити стільки, скільки захоче..
– Я господиня цієї квартири. І тільки я вирішуватиму, хто і скільки тут житиме. Тут вам не безкоштовний п’ятизірковий готель.
Звісно, гості зі скандалом та криками поїхали геть. Мама ще довго телефонувала до Віолетти, але дівчина не підіймала слухавку.
Тепер вона для всіх родичів ворог номер один. Кожен дорікає її матері, що донька у тому Львові геть знахабніла та сором втратила.
Але Віолетті байдуже. Їй добре у своїй квартирі, де ніхто не буде командувати. А якщо хтось і прийде у гості, то тільки після запрошення Віоли.
Віолетта вчинила правильно? Що б Ви порадили дівчині?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!