До заробітків я працювала вчителькою математики у школі. Однак, не дочекалася пенсії та у 50 років вже писала заяву на звільнення добровільно-примусово. Адже директор на моє місце взяв якусь родичку викладати. Ну дитина буде вчити дітей, це просто жах, куди котиться наша освіта?
І я стала шукати нову роботу. Але ніхто не хотів брати через вік. Тому довелося податися на заробітки. Кума давним-давно кликала в Італію:
– Ти хіба на свою зарплату вчителя зможеш нормально прожити?
– Ну якось жила..
– Не жила, а виживала, шановна! Тисяча євро зараз – це шалені гроші для українців. Скільки ти маєш батрачити місяців, аби заробити таку суму?
Я розуміла, що заробітки – то така золота скарбниця для нас, звичайних українців. Тому зібрала речі та поїхала в Францію, місто Марсель. Так, як це курортне місто, то швидко влаштувалася покоївкою в готель на узбережжі.
З ранку до ночі прибирала у номерах, носила важкі пакунки з білизною, мила унітази, викидала сміття, міняла постіль. За таку важку роботу моя спина “дякую” не сказала, на ногах вже з’явився варикоз.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але це був 5-зірковий готель, нам багато платили. Тим паче, що влітку, що взимку навала туристів з різних країн. Були навіть українці та поляки, залишали мені щедрі чайові. А от м*скалі та біл*руси часто хамили та напивалися до чортиків. А які вони кімнати після відпочинку залишали – мати Божа, свинарник, чесно!
Всі свої зароблені гроші я надсилала дітям в Україну. Доньки поки жили на нашій квартирі і витрачали на свою забаганки. Ну і ще оплачували комуналку та купували продукти. Собі залишала хіба 150-200 євро. Добре, що у готелі дали мені безкоштовну кімнатку, але там було ще 5 сусідок, також заробітчанок. А ще нас годували двічі на день, як робочий персонал.
Так я працювала майже 3 роки, приїздила додому виключно на Різдво та Великдень. І те, погостювала 5 днів та знову в дорогу.
Зараз моя старша донька зібралася заміж та хоче, аби я оплатила весілля. Треба аж 17 тисяч доларів на таку розкішну гулянку, свято буде 1 червня. На носі лютий, тобто, за 5 місяців маю назбирати потрібну суму. Але то нереально!
Мало того, після весілля молодята хочуть купити власне житло. І хто має допомогти? Правильно, мама, бо вона ж на заробітках!
– Мама моєї подруги також на заробітки в Італії. І вже встигла їй купити гарну, трикімнатну квартиру. А нещодавно дала гроші на машину!
– Доню, але ж вона не пересилала так гроші щомісяця, а відкладала. Я тобі мало давала? Куди ти мої зароблені євро діла?
– А ти думаєш, що зараз в Україні так дешево жити? Ти ціни на комуналку та продукти бачила? А ще мені голою ходити?
Остання така велика покупка старшої доньки – айфон новесенький, а молодша поїхала в Туреччину на 10 днів з подругами. І це все за мої гроші.
Донька досі чекає, що я привезу за лічені місяці 17 тисяч доларів та оплачу весілля. Сваха ні сном ні духом, каже, що і так дала на фотографа та декор. Ще й посміла мені в Скайпі дорікнути, що, бачте, я заробітчанка та жалію на дитину гроші!
Я вже жалію, що не берегла гроші, а все дітям висилала. Бо вони їх фіть-фіть на різні дурнички і все, навіть 100 чи 300 євро не відкладали, уявляєте?
І так виходить, що саме через мене весілля старшої під загрозою. Вже не знаю, як бути далі, 17 тисяч я точно не встигну заробити, хоч вбийте! Заробітки – то добре, але я тут не якась рабиня Ізаура. То що, печінку продавати чи що?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!