– Мамо, приберись швиденько! Ти не бачиш, що я вже пообідав? Нагадувати треба?

З Олегом я познайомилась через інтернет. Сподобався він мені одразу, я йому ніби теж. Мама дякувала вищим силам, що нарешті я перестану бути самотньою сорокарічною жінкою.

Але, скажу відверто, знайомитись у соціальних мережах – все одно, що навпомацки в темряві ходити. Ніколи не знаєш, що тебе чекає через кілька метрів і чи треба його оминати.

Роман наш був спокійним, але розвивався стрімко – через три місяці після знайомства коханий вже запропонував мені пожити разом, щоб трохи пізніше розписатись. Я довго над пропозицією не думала, бо Олег для мене – останній вагон, який я просто не мала права пропустити.

Дуже мене здивувало, що жив мій майбутній чоловік не сам, а з мамою.

– Старенька вона вже, не можу саму її на довго лишати, – пояснив мені Олег таке спільне проживання.

У моїй голові вистачило дурощів у це повірити… Правду я зрозуміла тільки коли два місяці пожила в цієї сімейки. 

Як виявилось, в Олега була дуже огидна звичка: після кожного приймання їжі він брав нову зубочистку, дістав нею щось у роті, а потім все це лишав, де прийдеться. Жодного разу не бачила, щоб він хоч одну зубочистку до смітника доніс – усе після нього прибирала мама.

Спершу я подумала, що це разова акція, але ж ні! Щодня цих зубочисток ставало все більше, а моя без п’яти хвилин свекруха як вжалена по всій квартирі їх збирала. 

Пошепки

Може здаватись, що це дурниця. У кого ж із нас немає дивних звичок? Але ж проблема в іншому!– Мамо, ти мою зубочистку не викинула і я нею щойно вколовся! – почав якось кричати Олег на матір за столом.

Мені ще ніколи так соромно не було. Ми якраз святкували мій день народження, у гості й мої батьки прийшли, і друзі, і колеги.

– А що, без мами й світ рухне? – запитала жартома моя мама в Олега.

– Не треба так з моїм сином говорити, ясно?! Я його народжувала багато годин, усе дитинство по лікарнях возила, всю молодість – від дівок непутящих оберігала! То що я тепер, після нього сміття зібрати не зможу? Бачу, ваша дівка – панського роду, ні разу ще сама за Олегом не прибрала! – почала при гостях верещати у відповідь свекруха.

Запанувала тиша. За кілька хвилин гості почали знаходити причини, щоб якомога скоріше піти додому. Моя мама сказала, що нічого смертельного в цьому немає і я повинна триматись чоловіка, щоб не доживати віку на самоті. Та я з цим не згодна.

Хіба повинна я терпіти оце таке, тільки щоб чоловіком у квартирі пахло? Якщо я і кількох місяців не витримую в такій атмосфері, то як воно далі буде? Мені здається, треба збирати свої речі й тікати. Бути чоловіку за другу матір я не збираюсь, краще вже самотність.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

А ви як думаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!