Минулого місяця у мене було відрядження до Івано-Франківська, буквально на декілька днів. І коли повертався додому, то вирішив заскочити до тещі, якраз дорога через Журавно була.
Купив їй каву, якісь солодощі. Мав годинку у запасі, ми б посиділи, пообідали разом. Вийде гарний сюрприз.
От я запарковую машину на сусідній вулиці, аби пані Марина не побачила. Взяв пакуночок, тихо відчинив хвіртку, добре, що пес собі дрімав у буді. Так на носочках пробираюся по бруківці крізь квітник, підходжу до вікна…А там пані Марина з якимось чоловіком обіймається. Так не соромлячись погладжують один одного, цілуються.
Ох, мене аж так перекосило нормально. Швидко вибіг з подвір’я, завів машину і кулею полетів до Львова. Всю дорогу додому думав, як про це сказати жінці Вікторії. Адже тестя, Василя Григоровича, не стало рік тому, а Віка досі боляче реагує. Вона дуже сильно любила тата і досі плаче, коли про нього згадує. А тут ще й дізнатися, що у мами новий коханець з’явився.
Приїхав додому, Віка приготувала дуже смачну вечерю. Однак, мені кусок до горла не ліз. Все перед очима стояла та гидка картина – як теща обіймається з незнайомцем.
– Коханий, ти такий напружений. Щось на роботі трапилося?
– Я? На..Напружений? Та ні, ти що, все окей.
– А якщо чесно? Ну я ж бачу. що щось не так.
Я за характером людина, яка довго не вміє зберігати секрети. І так виговорився Вікторії, розповів, як бачив її маму з чоловіком, як вони обіймалися, цілувалися. І так легко стало, наче камінь з душі впав.
І Вікторія в секунду почала заливатися слізьми, руки тремтіли, затулили обличчя долонями. “Зрадниця, ненавиджу!” кричала на всю кухню жінка, що аж дітей налякала. Я ледь її зумів заспокоїти, у неї годину точно була дика істерика.
Річ у тім, що Віка дуже і дуже сильно любила тата. Він подарував їй найкраще дитинство, захищав у школі. Навіть коли жінка не зуміла пройти на стипендію, то він їхав на заробітки, аби оплатити їй навчання. І цю квартиру, в якій ми живемо, подарував тесть. Пан Василь був дуже світлою та щирою людиною. Віка досі зберігає на стіні спільні фотографії разом, його одяг та навіть інструменти. Та що там інструменти, машина пана Василя досі стоїть у нашому гаражі!
А тут такий удар від мами… Ясно, що вона так гостро відреагувала.
Наступного дня Віка зателефонувала до тещі:
– Мамо, що ти собі дозволяєш? Ти паплюжиш пам’ять про тата!
– Донечко, але мені тільки 53, я не можу постійно траур носити. А сусід Микола підтримав мене у складний час.
– То ти ще хочеш по мужиках скакати? Бідний тато, він, певно, у могилі перевертається через такі вибрики. Що про тебе потім сусіди скажуть?!
Ось минуло вже декілька тижнів, а Вікторія ще ні разу не зателефонувала до мами, навіть зі святами не вітає. Вона дуже образилася, вважає її зрадницею, постійно дорікає, що мама паплюжить пам’ять про покійного батька.
З одного боку, я розумію реакцію Віки. І мені це також неприємно усвідомлювати. Наче і не зрада, але дуже і дуже неприємно. І я, як її чоловік, підтримаю та розраджу. Не хочу більше лізти в ті стосунки.
А вибрики тещі..Ну то буде на її совісті, Бог розсудить.
На Вашу думку, вчинок мами – гріх? Ви засуджуєте пані Марину чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!