– Мамо, тату – переїжджайте. Цю квартиру я Антону дарую, щоб він мене заміж покликав!

Мої батьки не хочуть, щоб я була щасливою. Інакше я не можу пояснити те, що зараз відбувається у нашій родині.

Мама з татом нещодавно вийшли на пенсію і переїхали жити в село. Мовляв, дихається їм там спокійніше.  Я від того тільки зраділа, бо тепер у нашій квартирі господинею нарешті стала я.

Грошей, які я заробляла, не вистачало, щоб жити окремо. Молодого чоловіка, до якого можна було б переїхати, теж у мене не було…

Взагалі, чесно кажучи, в особистому житті мені ой як не щастило. Був один хлопець, з яким ми рік зустрічались. Усі думали, що вже до весілля йде, але ж ні… На мій день народження Сашко сказав, що вже понад сім місяців мені зраджує. І друга дівчина чекає від нього сина.

Цю ситуацію я наче відпустила, закохалась знову. Сергій був моїм ідеалом: гарний, розумний, веселий… Аби ще гроші в мене не крав. А то прокинулась я одного ранку, а в мене ні грошей, ні прикрас…

Рятувала одна думка: Бог любить трійцю.

На Антона я покладала величезні надії. Так і як може бути інакше, коли тобі вже за 40, а ти – самотня і нещасна?

Зустрічались ми вже три роки, усе в нас йшло добре,  а пропозиції дочекатись я ніяк не могла. Коли вже остогидло це все, запитала Антона прямо.– Антоне, ти чого мене заміж не кличеш?

– О-о, приїхали! Бо не можу я так. У мене ні квартири, ні машини. Усе батькам твоїм належить, а я просто користуюсь. Не можу я жити як у приймах, а тебе заміж звати.

Пошепки

– То давай своє щось купимо! Хіба ж я проти?

– Ти може й не проти, але де ж я ті гроші візьму? От аби щось своє мати вже зараз… Так, щоб ім’я моє на документах стояло!

– Знаю! Давай я на тебе квартиру перепишу! Ми ж все одно вже як сім’я, – підсумувала я нашу розмову і мій коханий на це згодився.

На тому й зійшлись: він мене – шлюб, я йому – подарунок.

От тільки батьків ця ідея зовсім не потішила. Вони почали розповідати, що я знову собі якогось неблагополучного чоловіка знайшла, якому від мене треба лише квартира. Але ж хіба жив би він зі мною аж три роки, якби не любив? Не думаю!

Мама не хоче відмовитись від квартири на мою користь, тому моє весілля знову і знову відкладається. Я вже починаю думати, що вона просто хоче, аби я була нещасною до кінця своїх днів.

Навіть якщо Антону треба квадратні метри – нехай! Я хочу заміж і свого я таки досягну.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Як переконати маму?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

VikaB
Adblock
detector