Коли я вийшла заміж, то вже добре знала, що мені доведеться йти в невістки.
Ми з батьками жили скромно, ділили на чотирьох двокімнатну квартиру. Не могла ж я залишити їх з молодшою сестрою без даху над головою.
Назар зі своїми жив на той час у невеликому будиночку за містом. Місця вистачало усім з головою.
Хоч свекруха була лагідною і доброю жінкою, та я все одно мріяла про власне гніздечко, багато працювала і відкладала кожну копієчку на квартиру.
От тільки чоловік переїжджати від батьків не поспішав. А навіщо?!
Так і прожили все життя, поки старенькі не померли. За кілька років після того не стало й мого Назарчика. Через важку хворобу він швидко згорів — просто на моїх очах.
Залишилися ми з сином. На той момент він вже почав зустрічатися з дівчинкою. Іринка мені сподобалася, бо я бачила, що поруч з нею Максимко почувається дуже щасливим.
Діло йшло до весілля. Я пригадала собі, як в їхньому віці мріяла про власне житло, де я могла б побути з коханою людиною наодинці, де могла б відчувати себе єдиною господинею.
Не хочу, щоб невістка жила, з оглядкою на моє схвалення.
Тоді й наважилася їхати на заробітки в Італію. А що? Я з юності мрію про квартиру! На однушку точно назбираю, а дітям будинок залишиться.
Дітям одразу сказала, що грошима допомагати не буду, бо інакше на житло нічого не вистачить.
5 довгих років я гарувала заради своєї мрії. На свята приїжджала до своїх любих діток з онуками і паралельно придивлялася до району, в якому хотіла б оселитися.
На 6 рік остаточно повернулася в Україну. Нарешті купила двокімнатну квартиру в новобудові, зробила чудовий ремонт, купила меблі. В мене навіть залишилося ще кілька тисяч. Вирішила, що подарую їх дітям: будинок уже старенький, нехай собі теж ремонт зроблять.
Я наївно думала, що Максим з Іриною зрадіють і будуть мені вдячні за такий жест, але не так все сталося, як гадалося.
– То Ви збираєтеся жити у новесенькій квартирці, а нам залишаєте оту стару розвалюху?
– Так, мамо! Несправедливо якось, ти так не вважаєш?
– Чому ж? Будинок в нормальному стані, я вам навіть гроші на косметичний ремонт приберегла.
– Не треба нам від тебе подачок! Ти свій вибір зробила. На новосілля можеш навіть не запрошувати — ми не прийдемо.
Тепер ні син, ні невістка не хочуть зі мною спілкуватися, навіть з онуками не дають бачитися, а все через мою квартиру!
Але я ніякої вини не відчуваю. Максим прекрасно знає, як я все життя мріяла про те, щоб жити окремо, заради цього я важко працювала на чужині, тому вважаю, що на все це точно заслужила!
Команда “Пошепки” повністю підтримує читачку, яка поділилася з нами цією історією. Цілком очевидно, що вона нічого не винна своєму дорослому синові та невістці. Достатньо вже того, що вона залишила молодій сім’ї свій будинок і подбала про їхній особистий простір. Максим та Ірина мали б бути вдячні за її розуміння і тактовність.
Як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!