У мене є дві доньки. Старша Василина живе у Чернівцях. зараз вона розлучена і самотужки виховує трьох дітей. Горе-муженьок на початку війни втік закордон і від нього ні слуху ні духу.
Тому я час від часу допомагаю їй. передаю з села консервацію помідорчики огірочки свіже молочко та сметанку. Ще в пакет запхаю тисячу чи більше гривень, аби вона могла одяг купити чи якісь іграшки. Старший Владиславко зараз йде у 1 клас, тому я майже всю пенсію витратила йому на подарунки. Купила альбом, олівці, портфелик, форму для фізкультури.
А от молодшій Вірі пощастило з чоловіком. Вдало вийшла заміж за Петра, його батьки мають свій бізнес. Вони тоді молодятам і весілля оплатили, і квартиру купили та допомогли з ремонтом. Тому зараз моя Віруня живе, як у Бога за пазухою. Няньчить діток їздить на курорти закордон. Чоловік їй на день народження навіть спеціально машину новесеньку купив.
І цього місяця я витратила майже всю пенсію, ще й зичила у сусідки гроші на ліки. Минулого тижня переслала Василині знову три пакети з продуктами, собі так чучуть залишила. Я і так сама живу, нащо мені забивати холодильник тою їжею? Вистачає пачки гречки, макаронів та трішки м’яса.
Але 3 дні тому до мене зателефонувала сваха, пані Мирослава. Вона з чоловіком їхала по справах до Києва, проїздили повз моє село. І хотіли заїхати на гостину.
Я швидко побігла на город, зібрала пару помідорчиків та огірочків, гарно їх порізала і прикрасила кропчиком. Зварила пару картоплин, додала ще молока та масла до пюре. На жаль, нічого м’ясного не мала, тільки шматочки сальця знайшла в погребі.
Запросила до столу, але ні сваха, ні сват їсти не стали, тільки чаю випили. Так посиділи 15 хвилин і вони поїхали геть. Я ще ввечері розігріла пюре, доїла овочі та сало.
І от вчора зранку до мене зателефонувала донька Віра:
– Мамо, ти навіщо мене так осоромила перед сватами?
– Що таке, доню? Їм чай не сподобався?
– Там тільки чай і нормальний був. Мені свекруха годину дорікала, що ти їм нічого до столу не поставила. Пюре і пару помідорів. Як так можна гостей зустрічати? Тебе ж попередили, що заїдуть. Не могла хоча б якихось канапок зробити ще на закуску?
Я намагалася виправдатися перед Вірою, як могла. Однак, вона мене звинувачувала ледь не у всіх смертних гріхах. Наче я якусь отруту хотіла їм підсипати чи не пустила навіть на поріг.
Того ж дня я вирішила зателефонувати до пані Мирослави, аби поговорити та перепросити за скромну гостину. Але вона спершу збивала виклики, а потім взагалі заблокувала номер.
Але мені, якщо чесно, також образливо з поведінки доньки. Ну навіщо свати спершу мені так гарно посміхалися в обличчя, а потім нахабно оббрехали? І хіба Віра не знає, що у мене пенсія і я ще допомагаю Василині? Могла б сама раз в ніколи поцікавитися, як моє здоров’я, чи я тут не голодую, чи взимку тепло.
Отак були в мене дві донечки. Але доброю залишилася тільки Василина. Вона б ніколи в житті не посміла так зі мною поводитися.
Як можна пояснити таку поведінку доньки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!