Сумна історія про життя, як воно є.
Заради своїх дітей Катерина з Михайлом працювали зранку до ночі. Вони виховували дві доньки та сина. Діти підростали й, відповідно, ростуть разом з ними витрати на їхнє утримання. Катерина хотіла дати своїм дітям все найкраще, тому вирішила поїхати на заробітки в Італію.
Так працювала 5 років в особняку сеньйори та доглядала за її прикутою до ліжка матір’ю. Як тільки старша донька сказала, що одружується, Катерина одразу повернулася додому.
Був вже вечір, як вона вперше за ці роки ступила на власне подвір’я. Одразу заплакала. Усі повиходили зустрічати жінку: батьки старенькі, чоловік, діти, а сама вона не вірила своєму щастю. Так і відгуляли весілля з розмахом.
Одного сімейного вечора Катерина розповідала своїм рідним, як сумувала за ними на чужині.
– А що, мамо, ви більше не поїдете в Італію? – спитала молодша донька.
– Ні, донечко, – відповіла Катерина. – Я ж розповідала, яке нелегке заробітчанське життя.
– Мамо, ви Свєті машину купили, до квартири гроші доклали… Я теж так хочу, – заявила донька. Катерина втратила мову, вибігла на вулицю, сіла на лавку і заплакала.
Порадилася вона з чоловіком і знову вирушила в дорогу. Тяжко працювала жінка в Італії протягом 4 років. Які ж вони були важкими для Катерини, хоча вона влаштувалася до тої ж сеньйори. Намагалася догодити зі всіх сил.
Зібрала гроші на квартиру доньці й поїхала додому. Катерина була дуже щаслива, що вона нарешті вдома, і зможе тішитися своїм внуком.
Минав час. Ірина вийшла заміж і чоловіка привела у свою квартиру.
– Мамо, а я вам що не син? – якось завів розмову Василь. – Тим двом ви все поскупляли, машини, квартири. А мені – нічого… То хоч допоможіть звести будинок.
– Синку, невже тобі не вистачить цієї хати? – здивовано запитала Катерина. – Вона ж простора, світла.
– Мамо, я хочу своє окреме житло, – сказав, як відрізав, син.
… Катерина зрозуміла, що її чекає в найближчі роки… Зібралася знову в дорогу. Взяла з собою грудочку рідної землі, фото дітей, внуків, батьків. На жаль, колишній сеньйорі не потрібні вже були її послуги, тому Катерина втратила багато часу на пошуки нової роботи.
Через декілька місяців подруги допомогли знайти їй сім’ю, де треба було доглядати лежачу бабусю. Катерина весь час мусила бути біля старої. Лише перед сном мала час на те, щоб переглянути світлини своїх рідних. Так і звістка сумна прийшла з батьківщини: поховали батьків.
Через п’ять років повернулася нарешті жінка, а зустрів її Василь. Кинулась Катерина йому на груди, обійняла, заплакала…
– Мамо, ви щось дуже постаріли. Щось не так? – запитав Василь.
– Не знаю, синку, – тихо мовила Катерина. – Може, тому, що давно не була вдома…
– Не плачте матусю, тепер ви вже нікуди не поїдете, – став заспокоювати її син. – Запрошую вас у свій будинок. Відпочинете декілька днів, і забудете ту Італію, як страшний сон.
– Ой синку, ніколи я цього не забуду…
Так жінка стратила половину свого життя, щоб дітям усім догодити. Здоров’я нанівець зійшло, щастя не бачила, радості теж… Багато років на чужині дались в знаки. Чужою себе відчувала. Та як тепер впоратись і жити далі ?
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!