— Мамо, я можу повернутися додому? — запитала я якось у важку хвилину свого сімейного життя. Мама дивилася на мене так, ніби я збиралася скоїти, щось найгірше в житті

З Петром я зустрічалася не більше декількох місяців, а згодом завагітніла. Мені всі тоді говорили, що він, окрім мене, має ще багато жінок, однак я була надто легковажна. Можливо, якби не ця небажана вагітність, то я б і не одружувалась. От після весілля ми жили не погано. Він постійно був на роботі, а мені наодинці вдома ще краще. Згодом я народила сина — Івана.  Петро приходив з роботи завжди невдоволений, я розуміла, що ні він не щасливий в цьому шлюбі, ні я, ми з самого початку не кохали один одного.

Хоча він ніколи і не піднімав на мене руку, але ласкавої чи лагідної посмішки від нього можна було не чекати.

Коли Іванко ходив в садок, я дізналася про те, що Петро має коханку. Я здогадувалася про його інтрижки, але не могла припустити, що він почне будувати серйозні стосунки за моєю спиною. Це просто було зневажливо. Я не знала, що мені робити з дитиною. Одразу подзвонила до матері, спитала, чи можна перший час пожити в них.

Реакція матері мене шокувала, вона говорила зі мною так, ніби я збиралася скоїти, щось найгірше в житті. Почала згадувати про наш шлюб, що я клялася бути з ним перед Богом. Потім матір почала захищати Петра, який він у мене хороший, гроші заробляє, не б’є, а коханка — це таке, гуляють всі чоловіки. Це було жахливо. Додому я повернутися не могла, Петро згодом припинив давати мені гроші, бо він витрачав всі кошти на коханок. Ми стали жити, як сусіди — я спала з сином в кімнаті, а Петро — сам в спальні. 

З кожної зарплати я почала відкладати невеличку суму, щоб мати фінансову подушку. З часом Петро став заробляти значно більше, але мене з Іванком не балував, казав, що ми надто багато витрачаємо. Згодом він придбав особняк за містом, купив хороший автомобіль. В нього було стільки грошей, а я при цьому відчувала себе бідною, як ніколи. 

З роботи я звільнилася, бо важко було добиратися, а Петро давав гроші лише на найнеобхідніше. Я знову почала пошук роботи і влаштувалася секретарем. Чоловікові це дуже не подобалося, адже він не хотів втрачати владу наді мною. Щодня я летіла на роботу, як на свято, там у мене з’явилися подруги, друзі. Коли я відчула себе незалежною, то сказала Петру, що подаю на розлучення. 

Він просто сміявся мені в очі: “Без мене ти не зможеш вижити. Ти хочеш жити під мостом з сином?” Але я перестала боятися. Я подала на розлучення і поїхала з Іванком в орендовану однокімнатну квартиру. Найгірше було усвідомлювати те, що зі своєї зарплати я виплачувала оренду, купляла сину речі, їжу і в мене залишалося більше коштів, ніж давав мені Петро.

Лише після розлучення я дійсно відчула себе щасливою! Не бійтеся приймати важливі рішення, життя надто коротке.

Чи правильно зробила жінка?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: