Рік тому я отримала у спадок невеличку двушку на Левандівці. Це квартира моєї покійної тітки, так, як дітей вона не мала, то оформила нерухомість на мене. Я вирішила цю квартиру здавати тимчасово в оренду. Погодьтеся, що зараз такий “бізнес” приносить чималий дохід.
Звісно, я не ставила захмарну ціну, а тільки 8 тисяч та комунальні поселила молоду пару, вони вчасно скидали мені гроші на картку. Раз на місяць приїздила чисто глянути на лічильник та взяти показники. А вони такі хороші люди, могли мене приносити чаєм, так собі приємно поспілкуватися на кухні.
У квартирі, до речі, завжди було чисто, все прибрано, ніде ні пилиночки. Видно, що мешканці цінували мою квартиру. І сусіди казали, що ця парочка така досить спокійна та ввічлива.
Інколи я ті гроші з оренди могла витратити на онуків – купити їм солодощі, книжечки, одяг чи якісь іграшки. Або ж віддати доньці Олені, вона ж краще знає, що треба дітям.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Донька у 2019 році вийшла заміж та переїхала на кватиру чоловіка Олега. Живуть вони на початку міста, ще до перехрестя Стрийська-Наукова. Однак, квартирка дуже маленька – спальня та кухня, частину якої вони переробили під дитячу. Там щось 34 чи 33 квадратні метри, а вони там живуть вчотирьох.
Олена не жалілася на так тісне життя в рукавичці. Але я бачила, як їй там не дуже добре, нема куди деякі речі віддавати. Літні одяг та взуття вона зберігала у мене на квартирі, коляска стояла вночі в під’їзді. Добре, що сусіди нормальні люди та ніхто цю коляску не свиснув.
Але 2 тижні тому донька потішила мене новиною:
– Мама, а в нас скоро буде поповнення.
– Тобто?
– Я вагітна. Лікарі кажуть, що нарешті буде дівчинка.
Я так зраділа, почала стрибати та плакала, міцно обіймала доньку. Однак, через декілька хвилин щастя змінилося на сум – ну куди в ту тісну квартирку ще третю дитинку? Аби вони один в одного на головах спали чи що? Там вже не буде місця, аби ліжечко поставити чи пеленальний столик.
І якраз ті мої орендарі переїхали, бо купили вже власне житло. Так, як квартира стояла порожня, то я думала подарувати зятеві та доньці ключі. Там 2 повноцінні кімнати та кухня, їм місця точно вистачить. Захочуть – продадуть ту на Левандівці та на Стрийській та куплять щось краще, захочуть – то житимуть там далі, мені вже без різниці. Аби лиш для діток місця вистачало.
А ще в тому районі на Левандівці є гарна школа та дитячий садочок, поруч ще автобусна зупинка та великий продуктовий магазин.
І я не просто так хотіла вручити дітям ключі, а зробити невеличке святкування. У суботу запросила Олега та Оленку у гості, приготувала смачну картопельку, курочку запекла та ще й тортик купила.
– Олено, я, здається, телефон у машині забув.
– Точно? Може десь у під’їзді випав?
– Тоді я спускаюся до машини, а ти тут шукай. Мамо, ви можете подзвонити мені?
Я набрала до зятя. Донька шукала у коридорі телефон, а куртка зятя була вже у шафі. І от я чую якусь дуже дивну мелодію з матюками та криками. Дістаю телефон з куртки Олега – а там ще така фотографія мавпеняти в окулярах та з намальованими губами. І підпис “Макака Матвіївна” (типу жартома так переписав, у мене ж ім’я Марина).
Чесно, от таке було враження, наче на мене відро помиїв вилили. Одразу вимкнула звук та віддала доньці телефон. До кінця вечора ні слова не промовила до зятя.
– Мамо, а ви чого нас зібрали?
– Я…А просто так. От, хороший вечір, разом проведемо.
– А ви ж казали, що хочете про квартиру поговорити з нами.
– Так? А…Та от, нових мешканців треба шукати. Бо ті скоро мають переїхати. Ну, куштуйте тортик.
Звісно, я ні слова не сказала про те, що віддаю свою квартиру зятеві та доньці. Після такого взагалі хотіла їх прогнати віником геть.
От хіба я доньці та зятеві не допомагала? Мало грошей дала чи уваги приділяла? Чому він взагалі поставив на мій контакт таку сороміцьку мелодію та картинку? Що я зробила йому такого поганого?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!