– Мамо, глянь! Він все-таки зробив їй пропозицію, – зі сльозами на очах забігає Софія на кухню.
– Донечко, не переймайся. Ну забудь ти його, він не вартує тих сліз.
– А я все сподівалася, що він повернеться до мене.
– Доню, ти що? Себе геть не цінуєш?
Софія зустрічалася з Володею рік. А потім дізналася, що він зраджує з її найкращою подругою Світланою. Звісно, пара розбіглася. Однак, дівчина сподівалася, що коханий все-таки отямиться, прийде, попросить вибачення. Вона була готова забути про цей вчинок, адже так щиро його кохала.
Мати бачила, як Софійці важко дається розлука. Що вона геть схудла через стрес, постійно плакала, не хотіла нічого їсти та виходити на вулицю. Ще б пак, подруга дитинства крутила роман з її хлопцем за спиною.
– Доню, а поїхали до бабусі на дачу? Розслабишся, подихаєш свіжим повітрям.
– Ні
– Чому? Там добре. Може, Олексій приїхав? Пам’ятаєш, як ти в дитинстві з ним гралася постійно?
– Мамо, коли то було? Ще за часів Царя Гороха.
– І що? А пам’ятаєш, як вас всі сусіди називали парою? І жартували, що ви точно поженетеся?
Софія на хвилинку замовкла. А потім крикну:
– Точно! Мамо, ти геній!
– Тобто? Ти про що?
– Я навмисне вийду заміж за Олексія і докажу Володі…
– Що докажеш, доню?
– Ну що у мене багато кавалерів і я також можу вийти заміж!
– Софіє, у тебе вже геть через розлучення шарики за ролики поїхали? Хочеш з нелюбом прожити все життя, аби тільки Володі щось доказати?
– Мамо, а що? Помщуся і все, мені буде добре.
– Не варто так робити, доню, бо ще своє життя покалічиш.
– Ой ти так кажеш, наче сама то пережила.
– Так, доню. Я довго від тебе це приховувала, Але…Нащо про минуле згадувати? Що було – те загуло.
– Ні, мамо! Як ти могла від мене це приховувати? Розкажи!
– Та що тут розказувати?
Марина Василівна налила склянку чаю, присіла на крісло.
– Мені тоді тільки стукнуло 18. Закохалася по вуха у свого однокурсника.
..Антон був з багатої родини. Його батьки володіли великим бізнесом, мали будинок та ще декілька кватир. Ну і цілий автопарк машин. А що Марина? Дівчина з села, мати працює на заводі, батько покинув їх давно. Ще й бабуся лежача.
Тому свекри були проти такої кандидатки у невістки. Намовили Антона проти Марини, аби він її точно кинув. А через декілька місяців знайшли заміну – донька партнера, Ольга. Дівчина з хорошої родини, де батьки були при грошах.
– А я так розлютилася. Так розлютилася, коли дізналася про весілля. Всі тарілки в хаті побила. І вирішила помститися. Якраз сусід Ігорко повернувся з армії. Я прийшла і одразу сказала “будемо грати весілля”. А він погодився.
– Так просто?
– Так. Повір, сонце, у селі люди і за тиждень готові поженитися. Зібралися всі сусіди, родичі. Ми за декілька днів встигли пляцки напекти, свинок заколоти, холодців наробити. Грали весілля у шкільній їдальні.
– А потім що?
– А потім я зрозуміла, що зробила найбільшу помилку в житті. Ігор мене геть не цінував, як жінку. Бив, кричав, лаявся. Почав страшенно пити, що я його ледь до хати несла. Я була йому як за прислугу. А все через те, що між нами не було того щирого кохання. Якби він дійсно мене любив, то не дозволив собі таку ганебну поведінку.
Марина прожила з Ігорем недовго, тільки рік. А потім зібрала речі та втекла до міста. Звісно, по селі покотилася погана слава і навіть батьки не хотіли з Мариною бачитися. Мовляв, осоромила їх. А Ігор з горя спився, через декілька місяців втопився у воді на п’яну голову.
– Я тут на роботу влаштувалася. І познайомилася з татом. Але знаєш, краще не повторюй моїх помилок. Вийти заміж за нелюба – то як підписатися добровольцем у рабство. Чоловіки таких жінок геть не цінують. Будеш для нього не коханою супутницею життя, а простою наймичкою.
Софія міцно обійняла маму:
– Добре, мамо, я не буду нікуди поспішати. Ще мій принц на білому коні точно появиться. А на дачу поїдемо чи ні?
Ви погоджуєтеся, що шлюб без кохання – це добровільне рабство? Чому?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!