Я працюю в Мюнхені вже 10 років. Поїхала сюди на заробітки. Бо через Євромайдан наш завод закрили (а він належав якомусь російському олігархові) та я залишилася без роботи. Мені навіть всю зарплату не виплатили, дали тільки половину і все.
На щастя, від злиднів мене врятувала знайома. Марина працювала давно в Німеччині та запропонувала сюди приїхати:
– Нам якраз треба на завод помічників. Дають кімнатку в гуртожитку, до заводу їде прямий автобус.
– А як я там працюватиму, мови геть не знаю.
– Господи, ну я тебе прошу. Тут на заводі майже всі українці працюють. А німецьку з часом вивчиш, повір.
Я виїхала до Німеччини першим автобусом. Поки їхала, то так плакала. Адже не знала, що мене чекає там. Тим паче, в Україні залишився мій син Михайло. Він тоді вступив на 1 курс, переїхав навчатися до Києва.
Але з часом я звикла до Німеччини, швидко вивчила мову. До речі, познайомилася з багатьма заробітчанами, деякі з них взагалі виявилися моїми землячками.
Однак, з сином у мене наче обірвався зв’язок.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Як не зателефоную – то він зайнятий, не має часу говорити, багато справ чи взагалі слухавку не підіймав. Але раз на місяць стабільно запитував “ну що, ма, коли там передачку відправиш”. Мало того, що я оплачувала йому університет, оренду квартири, то ще й давала кишенькові гроші та продукти.
На життя в Німеччині мені мало що залишалося від зарплати, однак, я кожну копійку економила. Не ходила в кафе, не їздила на екскурсії. Можна сказати, що я світу білого не бачила, тільки гуртожиток-завод-гуртожиток.
За ці 10 років я багато чого дала синові – освіту, заплатила за весілля, подарувала молодятам гарну, двокімнатну квартиру. Однак, і тут не догодила, бо, бачте, житло знаходилося на Троєщині. А невістка хотіла десь на Подолі жити! Там квартири ого-го які дорогі і хіба депутати можуть собі дозволити таку розкіш.
Тільки син все одно не цінував мою допомогу. Я рідко бачилася з онуками, мене не запросили навіть на хрещення молодшого Павлика. Я навіть не знала про це, поки не побачила фотографії у Фейсбуці.
– Мироне, хіба я не заслужила, аби приїхати до Павлика? Це ж таке особливе свято.
– Мамо, ну ми все поспішали. Тим паче, запросили мало гостей у кафе. Ти б не встигла приїхати з Німеччини.
Ось так я стала ізгоєм для рідного сина. Що там казати за хрещення, якщо Мирон до мене тижнями не телефонував та навіть забував зі святами вітати.
Однак, не все у моєму житті було так погано. Декілька місяців тому я познайомилася з Орестом. Він давним-давно живе у Німеччині, переїхав, ще коли сам був дитиною. Тут його батьки відкрили невеликий бізнес і Орест працював з ними.
Я спершу навіть не думала про те, аби шукати нового чоловіка. Однак, Орест виявився дуже уважним, турботливим. Щоразу забирав мене з заводу та віз у ресторан вечеряти. Дарував квіти та прикраси, раз навіть шубу купив на зиму. А потім взагалі запропонував переїхати жити до нього:
– Ми з тобою дорослі люди і маємо право на кохання. І я хочу, щоб у нас була справжня родина.
Поруч з таким чоловіком я наче розцвіла, як та квітка. Орест влаштував мене на роботу до його батьків, так сказати, залучив до сімейного бізнесу. З господарством мені допомагають кухарка та прибиральниця, у магазин за продуктами мене возить особистий водій.
Миронові я довго не зізнавалася про нового чоловіка. Однак, хтось з родичів чи друзів йому про це розповів. І сина наче підмінили. Щовечора до мене телефонує, постійно розпитує, як мої справи, що нового. Але не так щиро, от я чую в його голосі нотки підлабузництва.
І тепер син кличе нас у гості на свята:
– Мамочко, ну ти до нас на Різдво приїдеш? Онуки за тобою сумують.
– Не знаю, роботи багато.
– Хіба робота не може зачекати? Дітки вже питають, коли бабуся з новим дідусем приїдуть, подарунки привезуть
– Ага, то він нас тільки єврики хочуть?
– Мамо, ну що ти таке кажеш. Ми так давно не бачилися, хочемо нарешті свято за родинним столом зустріти. Онуки подаруночків від тебе ніяк дочекатися не можуть.
Я розумію, що син таке робить не від щирого серця – хоче отримати від мене зароблені єврики. Адже він якось промовився, що взяв машину в кредит під великі відсотки. І точно за столом попросить у мене чималу суму.
Взагалі не хочу їхати до сина на свята. Навіщо? Я і так синові багато чого дала, а у відповідь навіть “дякую” не чула. Краще я своє особисте життя тут влаштую та буду щасливою жінкою.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!