– Мамочко, я не знаю, де я. Ще й грошей не залишилося! – поки я думала, що робити, до Софійки хтось підійшов. Моє серце мало не зупинилося

Той день я ніколи не забуду! Аякже, я тоді так сильно злякалася за свою дитину, що мало серце не розірвалося. Матусі мене добре зрозуміють.

Але про все по порядку. 

Серед тижня моя Софійка мала брати участь у великому концерті зі своїм хором. Відвезти малу було нікому: в чоловіка важлива нарада, а я мала презентувати керівнику власний проект. 

– Остапе, доведеться твого брата просити, щоб він Софійку відвіз. 

– Мамо, та не треба! Мені вже 12 років! Я впораюся сама! Туди ж їде прямий автобус. Просто скажіть, на якій зупинці я маю вийти. 

Ми з чоловіком переглянулися і дали свою згоду. Вона в нас дівчинка самостійна, відповідальна, тож ми були впевнені, що нічого поганого з нею не станеться. Треба ж довіряти своїм дітям!

Чоловік все чітко роз’яснив доці, в яку маршрутку сісти, де вийти, як повернутися додому. Ми разів 100 перепитали, чи все зрозуміло, а вона стільки ж разів ствердно помахала головою. 

На концерт Софійка потрапила без жодних пригод. Зателефонувала і сказала, що доїхала добре. Я аж видихнула…

До моменту, коли виступ завершився, надворі вже трохи потемніло. Донечка вийшла з залу і розгубилася. 

Сіла на автобус, який прямував в іншу сторону. Дзвонить мені і слова вимовити не може через сльози. 

– Мамочко, я не знаю, де я. Автобус доїхав до кінцевої і я вийшла, але все таке незнайоме. 

– Як, Софійко? А яким маршрутом ти їхала?

– 122.

– А дорогу біля школи перейшла? 

– Ой…. Я забула, – перелякано сказала донька і почала ридати.

– Заспокойся, люба. Все добре, Перейди дорогу і сядь на той самий автобус. 

– Я не можу!

– Чому? 

Я витратила всі гроші в буфеті, залишила лише кілька гривень на дорогу. 

– Нічого, я зараз по тебе приїду на таксі. 

– Чекай, мамо! 

Я почула, як до моєї Софійки хтось підходить, серце на якусь мить зупинилося… А раптом це якісь злочинці? 

– Алло, доню! Не мовчи! Хто там біля тебе?

Через кілька секунд, мала сказала: 

– Мамо, не хвилюйся. Я вже сідаю в автобус. 

– А як розрахуєшся? 

– Добра жінка позичила мені гроші на доїзд. 

Коли Софія нарешті зайшла в квартиру я накинулася на неї з обіймами. 

– Сонечко моє, як ти? Все добре? Тебе ніхто не скривдив? 

– Ні, мамо, навпаки. Та жінка про мене подбала, коли почула, як я плачу. 

– А хто вона така? 

– Вона була схожа на безпритульну. 

– Що? 

– Вона сиділа на картонній коробці разом зі своїм котиком і рахувала гроші, які назбирала за день. Її одяг був дуже старим і зношеним. Та жінка підійшла до мене, заспокоїла, простягнула кошти і сказала взяти стільки, скільки мені потрібно, щоб доїхати додому. 

– Отак просто віддала тобі увесь свій заробіток?

– Так, ще й перевела мене через дорогу і дочекалася, поки я сяду в автобус, аби мені самій не було страшно. 

Я не вірила своїм вухам. Світ таки не без добрих людей, шкода, що ми так часто можемо їх не помічати. 

Досі молюся за ту жінку, хоч не знаю навіть її імені, але Господь знає! А це головне!

Чи зворушила Вас ця історія?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі

Sofia
Adblock
detector