Мар’яна не могла повірити, що це відбувалося з нею: вона з температурою лежить у ліжку, а її коханий на кухні з якоюсь незнайомкою. Рішення було однозначним

— І де тебе носило? — почула Мар’яна, тільки ввійшовши до квартири.

— Я попереджала, що сьогодні затримаюсь на роботі. Не пам’ятаєш?

— Ні. Ти мені нічого не говорила,— обурився Ростислав. 

— Тоді ти, напевне, глухий. Я казала тоді про це кілька разів. 

— Думаєш я б забув про таке?

— З твоєю пам’яттю точно ні, —  зітхнула Мар’яна і пішла на кухню.

 — То що тоді?

— Сама щось наплутала. Може, і справді нічого тобі не казала.

— Звичайно. Ти постійно все плутаєш, — задоволено промовив Ростислав. — Іди готуй вечерю. Я голодний. 

— А ти б в магазин… — почала було Мар’яна, але помітивши розлучений погляд чоловіка, замовкла. Вона взяла сумочку, взулася і пішла за продуктами сама. 

Вона блукала вечірніми вулицями, спостерігаючи, як на землю опускалася ніч.

Повз пройшла щаслива пара. А коли вони із Ростиславом були такими востаннє? Коли вони десь гуляли разом? Мар’яна спохмурніла. Вона уявила, як пропонує коханому пройтися парком, а він їй на те дорікає неробством, мовляв, мало на роботі напрацювалася? Він ось втомився, бо справді попрацював плідно. А вона? Прогулянки їй у голові!

Мар’яна добре знала характер свого Ростислава.

— Ти чому так довго? — знову те ж питання.

— Черга в магазині була.

— Треба було після роботи зайти, а не тепер бігати. Пришвидшуйся. я дуже голодний. 

Через пів години все було готове. З’їв вечерю Ростислав за декілька хвилин. Тоді глянув на дружину – вона аж знітилася, вважаючи, що зараз він знову візьметься їй дорікати. Але той тільки нагадав Мар’яні зробити заготовки на сніданок і спакувати йому обід на роботу. За цю роботу жінка взялася з останніх сил.

Коли Мар’яна прокинулася зранку, то відчула, що прихворіла. У неї заклало ніс і страшенно боліла голова. І коли це вона стила захворіти?

— Сніданок буде? Чи мені сирі заготовки їсти? — дорікнув чоловік. Від Ростислава годі було чекати ніжностей.

Мар’яна заледве дісталася до роботи. Але не минуло й кількох годин, як керівництво відправило її додому. Усі довкола помітили стан жінки. Навіть до лікарів рекомендували звернутися.

Усе, про що хвора думала дорогою додому – час і сон.

— Що сталося? Чому ти вернулася? — коханий знову був не в настрої.

— Мене морозить і горло болить. Нездужаю. А ти чому тут? Ти ж на обід не приходиш додому.  

— А в мене вихідний, — обурився Ростислав і втік з кімнати на кухню.

Мар’яна знизала плечима.

— Зроби мені чаю, будь ласка, — попросила вона.

Тим часом переодяглася, сходила в душ і нарешті лягла в ліжка. Чекала на гарячий напій, але чоловік не поспішав. Довелося вставати самій. Як вона й гадала, Ростислав сидів у вітальні, дивився телевізор. Навіть чайник кип’ятити не поставив.

— Я ж попросила…

— Я схожий на прислугу?

Мар’яну це образило. Вона хотіла заперечити, але не наважилася. Для чого зайві сварки. У неї на них зараз сил не було.

Жінка заварила чай і повернулася у свою кімнату. Там і заплакала від образи. Ростислав ніколи не ставився до неї, як до коханої жінки. Вона і справді була для нього не більше, ніж прислугою. 

Мар’яна лягла під ковдру і через деякий час задрімала.

Sucre : ces 9 symptômes qui prouvent qu'on en consomme (beaucoup) trop -  Biba Magazine

Прокинулася від голосу чоловіка, що долинав із сусідньої кімнати. 

Пошепки

— Ні, сьогодні не вийде, — говорив з кимось чоловік. Скоріш за все по телефону.

Мар’яна тихенько підвелася і підійшла до дверей. Ні, не по телефону. На порозі їхнього дому стояла молоденька білявка. 

— А коли тоді прийти?

— Вижену її кудись на вихідних. Тоді й приходь. Поїдемо на озеро разом.

— Добре, тільки давай не так, як цього разу.

— Я ж не знав, що вона повернеться.

Мар’яна тихо зачинила за собою двері і повернулася в ліжко. Може, ввижається? Чи сниться? Краще б це була гарячка. Але голови з коридору і досі долинали. Вони навіть не ховаються! Жінка знітилася.  Як він взагалі сміє так чинити з нею?

Кілька хвилин у Мар’яни була паніка та розпач. А тоді вона раптом прийшла до тями. Ростислав її розлюбив. Так буває. Вона й сама вже давно нічого хорошого до нього не відчувала. Але чому він не міг сказати їй про це прямо? Для чого зраджувати за спиною? 

Все. Достатньо. Це була остання крапля. Більше ця жінка не дозволить собою користуватися. Жінка лягла в ліжко, продумуючи, як краще повідомити чоловікові про розлучення. Заснула.

Зранку їй нарешті стало трохи краще. Втім, на роботу вона ще не виходила. 

— Де сніданок?- до кімнати ввійшов Ростислав. 

— Десь на кухні. А ні, то приготуй собі.

— Ти що собі дозволяєш? 

— Мені погано, що я хворію і маю право на відпочинок, — зітхнула Мар’яна і знову лягла під ковдру.

— Досить симулювати. То через твої хитрощі я повинен не поївши іти на роботу!?

— У тебе є руки, зроби бутерброди.

Так, Ростислав точно не очікував від коханої подібного. Він лютував, але вдіяти нічого не міг. Вийшов з кімнати, гримнувши дверима.

Пішов, так і не поснідавши. Але Мар’яну це не турбувало. Перше за що вона взялася, коли Ростислав вийшов з квартири, викликала майстра, щоб змінити замок. Це її квартира, тож ноги того зрадника в ній більше не буде. Далі Мар’яна зібрала речі чоловіка. Навіть техніку, яку купував він, спакувала. А далі сіла чекати приходу вже майже колишнього чоловіка.

Нарешті у двері подзвонили.

— Що із замком?

— Не знаю. Усе добре, новий, я тільки поміняла.

 — Для чого? А це що? — Ростислав показав на свої речі.

— Ах так, це твоє, — жінка жбурнула йому сумки. — Забирай, і більше не приходь сюди. Хіба що документи про розлучення підпишеш.

 Ростислав не впізнавав свою дружину. Невже вона на таке здатна? Де та тиха й покірна служниця?

— Можеш мені не брехати. Я все знаю. Ти мене більше не любиш. Маєш іншу жінку, тому йди до неї. Не смію тримати. Так усім буде краще. І пробачення від мене не чекай.

— Це ще хто в кого пробачення просити буде!

— От і побачимо!

Наступного ж дня Мар’яна подала на розлучення. Дороги назад не було. Довелося потерпіти ще місяць тяганини з документами і вони з Ростиславом стали абсолютно чужими людьми.

Розірвання шлюбу в органах РАЦСу - Долина - Долинська міська рада

Першим здався чоловік. Він кілька разів намагався поговорити з колишньою, але марно. Тепер Мар’яна знала собі ціну. Вона посміхнена гуляла вечірнім парком. Не потрібно було нікуди поспішати. Тепер ніхто і нічим не міг їй дорікнути. 

— Перепрошую, — несподівано для себе мовила жінка, зупинивши бабусю з красивою собачкою. 

— Так, слухаю, — ввічливо відповіла та.

— А що це за порода? Де таку красу модна взяти? 

— Ой, це хаска! Я вам зараз усе детально розповім…

А що ви зробили б на місці Мар’яни?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector