Так вийшло, що я народила майже одночасно зі своєю зовицею Марією. Різниця в 4 дні, її син старший. І виписку ми святкували разом, хрестини. Ну бо то виходить дешевше по грошах з тим рестораном та фотографом. Вигідно і добре.
Зараз моїй донечці Євоцчі 6 місяців. І вона така досить активна, непосидюча, грайлива. Ще й до того, в Єви почалися різатися зубки. А ви ж самі розумієте, які це постійні клопоти. Вночі Єва горланить гучніше, ніж та повітряна тривога. Відповідно, ні я, ні чоловік не можемо виспатися. Віталік вже собі беруші купує та йде ночувати в окрему кімнату. Я на нього через це не серджуся. Адже він зараз єдиний годувальник у родині, йому на роботі треба бути бадьорим та енергійним.
Мене особисто рятують ще декілька чашок кави, аби точно мала сили хоча б приготувати їсти та погуляти з донею.
І от до всіх цих проблем додалися ще зовиця Марія та свекруха Галина Борисівна. Вони взяли собі за моду залишати Сергій мені на няньки.
Почало спершу все невинно, зі звичайного прохання посидіти з малим годинку. Я, звісно, погодилася. Тим паче, що в Сергія та Єви був однаковий режим на сон. Поки діти спали, то я встигла поприбирати, їсти приготувати та ще й голову помити.
Але потім Марія вже відверто сиділа мені на голову:
– Слухай, мені на манікюр треба, прослідкуй за малим.
– Але я сама хотіла піти в магазин, купити продукти і ще..
– Та потім підеш, я вже записалася, то не довго!
Так я виконувала роль безкоштовної няньки. І брала свої речі для племінника – підгузки, пюре, гризунці. Марія не залишала мені навіть якісь нещасні 100 гривень на суміш для сина. Мені не шкода, однак, чисто з міркувань совісті це не дуже гарний вчинок.
Я раз намагалася легко натякнути Марії, аби вона пригадала, хто з нас мама. Бо так виходило, що я з Сергійком проводжу більше часу, ніж вона. Тільки всі мої зауваження пропускали крізь вуха.
Ще й свекруха також почала дорікати:
– Ти його тітка рідна. Ну діти ровесники, то не важко так!
– А мені важко. Он Сергій починає плакати, а за ним і Єва підтягується.
– Слухай, я і на заводі гарувала, і 3 дітей вродила і ще встигала вдома прислужити. А ти ще мені будеш розказувати, як то важко!
Моє терпіння було на межі. І от нещодавно Марія знову до мене приїхала з Сергійком:
– А я цей, до 5 годинки точно повернуся.
– Але я..
– Ну це терміново, я маю справи!
Я закотила очі. Ну в мене не було іншого виходу, ніж послухати Марію. Минула година, друга, третя. Я вже малюків нагодувала, заколисала, потім знову нагодувала, вивела на прогулянку.
Чоловік з роботи приїхав, ми повечеряли.
– Де та Марія?
– Та як де? На весілля поїхала.
– Тобто?
– Ти фотографії у Фейсбуці бачила? В неї подруга заміж вийшла. Я думав, що ти знаєш.
Я дуже розлютилася. Взяла Сергійка і поїхала з чоловіком на базар, де працювала свекруха. Вона вже зачиняла магазин, збирала продукти.
– О, а ви що тут забули?
– Ось, привезла подаруночок. Бо ще крім тітки, у Сергія є бабуся! Хай вона з ним няньчиться, поки мама на весіллі гульбанить!
Звісно, я потім наслухалася багато “лагідних” слів і від свекрухи, і від зовиці. Бо як це мені стало нахабства не допомогти родичам дитину бавити! Дійсно, яка я погана родичка, Борони Боже комусь таку невістку мати.
Але, якщо чесно, мені ні каплі не соромно. Я просто відстояла свої кордони і не дозволила родичам користуватися добротою. Раз допомогти – без питань. Але не перетворюватися у безкоштовну няньку!
Хай дітей виховують ті, хто їх зачав та народив! Такий мій принцип.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!