До Трускавця я приїжджаю вкрай рідко. Хоча це моє рідне місто, я там народилася та виросла, але завжди прагнула кращого. Тому після 11 класу поступила у Київ, ще й зуміла пройти на державне місце. Потім там зустріла свого чоловіка Ярослава.
У Києві я вже живу 15 років. Ми самі заробили собі на квартиру, на машину, відкрили власний бізнес. Звісно, як тільки-но випадає нагода, я одразу їду додому. Стараюся батькам допомагати фінансово. Адже моя мама працює вчителькою у школі, тато водій маршрутки. А так я оплатила їм ремонт у квартирі, якийсь одяг купую. Думала ще оплачувати комунальні послуги, але є одне “але”.
Моя молодша сестричка рік тому вийшла заміж. І молодята вирішили пожити з моїми батьками на квартирі. Типу будуть помалу відкладати гроші на власне житло. Тим паче, що мама і тато не були проти і перші запропонували.
Не раз я помічала, що Марко часто користується добром наших батьків. Ну рік минув, а про квартиру всі наче забули. Тато і мама оплачуть всі витрати двох родин – комунальні послуги, продукти, ремонти машин. Купили Віті два місяці тому телефон у кредит і самі його виплачують. Хоча у сестри є чоловік. Видно, він взагалі на себе відповідальність брати не хоче. Гарно влаштувався, що ще сказати.
І от минулого тижня я приїхала додому. У тата якраз було свято, 55 років. Вирішили просто посидіти вдома, запросили найближчих родичів та друзів. Ми з чоловіком подарували татові електричну бритву та величезний набір нових інструментів. А Марко та Віта… звичайну сорочку за 200 гривень на якомусь базарі.
В гості прийшли тітка (мами сестра) з чоловіком, бабуся Ганна, дідусь Степан, мої хрещені батьки. Ну і сусіди з першого поверху. Мама накрила дуже гарний стіл, приготувала смачне м’ясо з молодою картопелькою, спекла тортик “Спартак”. Я толі вийшла на кухню, аби взяти водичку. Заходжу в зал і бачу, що всі гості дико регочуть, тільки мама і тато ніяково посміхаються.
– Щось трапилося? Чого всі так регочуть?
– Та он я казав, що твої батьки так хроплять. Я спершу думав, що то повітряна тривога почалася і налякався. У нас аж дах зносить від їх хропіння!
Мені така поведінка не сподобалася. Марко виставив моїх батьків на кпини ще й у таке свято!
– Ой, Марко, ну давай ми всі тебе пожаліємо та по голівці погладимо. Бідолашний спати не може у чужій квартирі. Ну ти ж сюди прийшов на все готове, ні копійки не вклав. А ще батьки заважають, бо хроплять. Ох, бідолашний чоловік, як тебе шкода. А от якби жив окремо – то точно б ніхто не заважав, правда?
Марк на мене дуже образився, встав з-за столу та пішов геть. До кінця гостини не виходив до столу.
Але знаєте що сталося потім? Мама почала заступатися за Марка:
– Ну навіщо ти так сказала? Ще й при гостях його принизила.
– Мамо, а він хто взагалі такий? Король тут чи президент? Як він взагалі посмів так гидко про тебе і тата жартувати?
– Ну в нього такий характер. Головне, що Віточці з ним добре.
– Та їм двом добре вам на шиї висіти. Совісті у них нема. Дорослі люди, але поводяться, як малі діти. Повір, мамо, ти ще про це пошкодуєш.
Сестра і її чоловік досі на нас ображаються. Кажуть, що ми зіпсували свято татові. Вони навіть з нами не попрощалися, коли ми до Києва їхали.
Але хіба я щось не так тоді сказала? Хіба я не поставила того нахабу на місце? Хай думає, перш ніж дурниці язиком ляпати!
Наша читачка вчинила правильно? Як б Ви відреагували на такий “жарт”?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!