– Мартусю, я не сам? – У нас гості? Так пізно?! – на порозі стояла вагітна дівчина. – Це ще хто? – Я тобі все поясню…

Я вийшла заміж з великого і щирого кохання. Микола – моя споріднена душа. Поруч з ним я відчуваю себе дуже щасливою. 

Минулого місяця ми відсвяткували 20 річницю нашого весілля.  

– Мамо, тату, то в чому ж секрет щасливого подружнього життя? Ви он вже стільки років разом, а я жодного разу не чув, щоб ви сварилися, – спитав нас наш дорослий син. 

– Назарчику, та все дуже просто. Я дуже кохаю твою маму, а вона мене. Так було, є і завжди буде. Є речі, які не міняються. 

І я в це щиро вірила. Була впевнена, що нас з Миколою ніхто й ніщо не зможе розлучити. 

Зараз оглядаюся назад і розумію, якою наївною була. Добре, що в один прекрасний день мені нарешті відкрилися очі на те, яким насправді був мій чоловік. 

Того тижня він поїхав у відрядження. На честь його повернення я вирішила влаштувати романтичну вечерю. Приготувала улюблені страви Миколи, вдягла його улюблену сукню і запалила свічки. Відколи Назар від нас переїхав, ми ще ні разу не влаштовували собі такі побачення. 

Я ще не знала, що моєму романтичному настрою настане кінець, як тільки Микола переступить поріг квартири. 

– Мартусю, я не сам. 

– У нас гості? – здивовано спитала я, визираючи з-за дверей. – То запрошуй до хати!

– Добрий вечір! – переді мною стояла вагітна дівиця, яка дивилася на мого чоловіка закоханими очима. 

– Марто, я все можу пояснити. Ти тільки мене вислухай. 

Я нічого не могла чути, в очах різко потемніло, ноги, немов ватними стали – я повільно почала сповзати по стіні. 

Чоловік підхопив мене на руки і поклав на дивані в кімнаті. 

Пошепки

– Як ти міг? Я думала, ти любиш мене. 

– Я тебе дуже люблю! А Маринка… Це сталося на п’яну голову. Я навіть не пам’ятаю, як опинився в її ліжку. Пробач мені! Для мене є тільки ти! Присягаюся. 

– Що тепер буде? Як ми житимемо далі?

– Я не можу кинути Марину. Вона трохи поживе у нас, а потім я їй винайму квартиру. І ми забудемо про все, як про страшний сон!

Микола стояв навколішках, мало ноги мені не цілував, щоб отримати прощення, але я навіть дивитися на нього не могла. 

– Я хочу побути сама. 

Я сховалася в спальні і проплакала усю ніч до світанку. Микола ліг біля ліжка на підлогу і постійно повторював одну й ту ж фразу, як папуга: “Пробач мені, я тебе люблю. Це була помилка, жахлива помилка. Не йди від мене!”

Що тепер робити? Не можу жити зі зрадником під одним дахом, а на його дівку взагалі дивитися не можу. Не була б вона вагітною – на шматки б її розірвала… 

Як мені жити? 

Що порадите Марті? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Sofia
Adblock
detector