Якось ми сиділи з подругою за кавою і вона розповіла мені те, що з нею сталося багато років тому. Ми подружилися в університеті й з того часу були досить близькими. Проте тієї історії я не чула і навіть не здогадувалась і близько, що вона пережила.
Вона сама родом з маленького села. Після 9 класу пішла в якесь училище, але на кого я не пам’ятаю, мабуть, на кухаря. Коли стукнуло 18, то закохалася в хлопця з її села, але він жив на іншому кінці. Вони вирішили одружитися. Весілля як такого не було. На шлюб прийшли батьки й кілька друзів, потім посиділи вдома в молодої, потім в молодого і все.
Переїхала моя Маринка до чоловіка. Вона ніде не працювала, бо в селі з роботою не густо. Але домашні клопоти біля корів, свиней, городу і хати нічим не відрізняли від її домашніх. Всією сім’єю чоловіка керувала свекруха. Без її відома не те, що нічого не робилося, навіть жодна гривня не тратилася.
Якось Марина вмовляла чоловіка поїхати на море, то його мати розіграла сцену, ніби їй дуже погано, сили покинули й взагалі майже при смерті. Довелося скасовувати. Потім вона хотіла попросити, щоб купив їй нові чоботи, бо старі порвалися та зносилися давно. То свекруха наполягла купити замість того 40 курчат, щоб за зиму підросли, потім яйця ж можна продавати. Лишилась без чобіт.
Через рік у Марини народилася донечка. Вона думала, що хоча б трохи менше обов’язків буде на її шиї, але нічого не змінилось. До того всього додалося рюмсання і заміна підгузків малечі.
– Я теж була на твоєму місці й все встигала! – сичала крізь зуби свекруха при кожній можливості.
Та і сказати чогось кривого Марина не могла. Проте, як чоловік приходив втомлений з роботи, то завжди заходив до прибраної хати, сідав за накритий стіл і няньчив чисте немовля. Подруга і за собою встигала дивитися.
Та одного разу він щось розлютився. Напевно свекруха наплела зайвого і він ще трохи випив перед тим і вдарив Марину в груди. В груди, які ще давали молоко.
Тоді вона зарубала собі на носі, що це був перший і останній раз! Почекала, поки всі заснуть, зібрала всі необхідні речі, закутала дитину всім чим мала і пішла з візочком ті 3 кілометри додому попри заметіль.
На ранок ніхто не зрозумів, де Марина з немовлям.
– Нікуди вона від тебе не дінеться! Від такого, як ти ніхто не піде! – запевняла сина свекруха. – А треба чоловіка слухати! Вона собі, що думала?
Вони почекали тиждень, другий. На третій чоловік вже кожного дня приходив з квітами й цукерками, молив його вибачити. Та далі ніж брама батько нікого не впускав. Потім почалися дорожчі подарунки, але Марина замість пробачення всунула йому заяву про розлучення.
Ще пів року він вмовляв її дати другий шанс. Благав побачитися з дитиною. Та подруга не відступала. Хоча сама ночами плакала і хотіла повернутися. Але змогла себе перебороти.
Потім дочка трохи підросла і вона вступила на заочне на агронома. Закінчила і знайшла хорошу роботу, тепер голова відділу. А потім і заміж вийшла, переїхала в місто і живе щасливо.
От ми й ходимо з нею на каву. Донечка її теж вже навчається у виші, а з чоловіком вона їздить на море кожного року, як і хотіла. І може з легкістю купити собі будь-які чоботи й не тільки. Добре, що вона тоді себе переборола, бо так і мучилась би біля тої свекрухи й байдужого чоловіка.
Я була здивована почути таку історію. Невже вона не молодець?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!