З Дмитром я побралася вже давно. І ще років за 3 ми зустрічалися перед весіллям, тому разом уже чимало пройшли. У нас є спільна дитина. Як тільки я вийшла у декрет, з фінансами стало скрутно як у нашій сім’ї, так і в державі загалом. Я за дитину отримувала копійки, чоловік теж зарплатою особливо не вирізнявся.
Так просиділи 3 з половиною роки. Постійно нагадувала Дмитрові, що про гроші треба думати, бо як не він, то хто займеться цим? Тому він постійно працював. Мало приділяв нам уваги, особливо дитині. Коли з грошима все стабілізувалося, я хотіла з дитиною на море поїхати. Чоловік заборонив. Сказав, що грошей надмірно тратити поки не варто. Ну, я погодилася, хоч на відпочинок і хотілося. Потім минуло ще 3 роки. Я вирішила піти на роботу. Було дуже незвично: колектив, обов’язки, режим – і все те, від чого я зовсім відвикла. Але часу на ниття не було. Тоді і я почала приділяти менше часу дитині.
Минуло ще кілька років, усе стало таким звичним і рутинним. Часом мене аж нудить від цієї одноманітності. Чоловік і далі про сім’ю не думає. На роботі та на роботі. З нами рідко бачиться. Хотіла, щоб ми всі разом поїхали у відпустку, а він мені: “Подругу свою бери і їдь.” Ясна річ, що справа була не у самій відпустці. я хотіла провести час із сім’єю. Ось так крутимося туди-сюди і вже ніби вийшли на непогані гроші, але чоловік постійно мені нагадує, що маємо економити.
А тут днями уявляєте, Дмитро своїй матері дав чималу суму на погашення кредиту і платив за її хрущовку три місяці, обділяючи сім’ю. А мені казав, що грошей у нього мало. А днями сорочку купив, якусь дорогу. Собі він купує, а дитині тільки футболки та шорти. І те рідко. А мені вибирали взуття так і не купили, довелося ремонтувати старі.
Не можу так більше. Навіть підробіток дома знайшла, щоб він припинив скнарити. Але йому байдуже. Мене для нього ніби не існує зовсім. Отак і виходить, що я маю два вихідні за весь тиждень, за які нічого не встигаю. Нещодавно день Валентина був. Чоловік із самого ранку кудись побіг. Думала, квіти принесе, а він оплатив рахунки і повернувся додому з пустими руками. Мимоволі поцікавилася, як так. Сказав, не встиг і багато грошей на квитанції витратив. Тому на квіти грошей у нього немає. Мене це гнітило. Зібралася. Пішла на роботу.
Минулого місяця прихворіла сильно. Запалення мала. Так погано стало одного дня, що я аж знепритомніла, впала, розбила трохи обличчя. Дмитро відправив дитину до бабусі. Сам пішов на роботу. Я пролежала сама цілий день. Ввечері вернувся, поставив крапельниці та уколи, щоб я одужала швидше. Напевно, хотів, щоб я на роботу швидше пішла, а мені й так важко працювати останнім часом. Але кого це цікавить? Мушу.
До слова, Дмитро у мене лікар. Втім, пацієнтів своїх шкодує більше, ніж мене. Того ж дня, коли хворіла, попросила чоловіка прибрати квартиру, мовляв, я хвора, мені важко. Він покрутив носом. Тоді виправ свій одяг і пішов спати. Перед цим сказав, що я скоро одужаю і сама вже приберу.
Зараз мені дуже самотньо. Кожні вихідні проводжу вдома на кухні. Ніяких спільних подорожей, відпусток чи просто походу в кафе. Немає біля мене справжнього чоловіка, який би піклувався про мене та любив.
Я так від цього всього втомилася. Не таким уявляла сімейне життя. Що тепер робити? Чи довго я так витримаю?
Що можете порадити?
Як вчинили б на місці жінки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!