Матері оплатив комуналку, погасив кредит, а на сім’ю у нього грошей немає

З Дмитром я побралася вже давно. І ще років за 3 ми зустрічалися перед весіллям, тому разом уже чимало пройшли. У нас є спільна дитина. Як тільки я вийшла у декрет, з фінансами стало скрутно як у нашій сім’ї, так і в державі загалом. Я за дитину отримувала копійки, чоловік теж зарплатою особливо не вирізнявся.

Так просиділи 3 з половиною роки. Постійно нагадувала Дмитрові, що про гроші треба думати, бо як не він, то хто займеться цим? Тому він постійно працював. Мало приділяв нам уваги, особливо дитині. Коли з грошима все стабілізувалося, я хотіла з дитиною на море поїхати. Чоловік заборонив. Сказав, що грошей надмірно тратити поки не варто. Ну, я погодилася, хоч на відпочинок і хотілося. Потім минуло ще 3 роки. Я вирішила піти на роботу. Було дуже незвично: колектив, обов’язки, режим – і все те, від чого я зовсім відвикла. Але часу на ниття не було. Тоді і я почала приділяти менше часу дитині.

Минуло ще кілька років, усе стало таким звичним і рутинним. Часом мене аж нудить від цієї одноманітності. Чоловік і далі про сім’ю не думає. На роботі та на роботі. З нами рідко бачиться. Хотіла, щоб ми всі разом поїхали у відпустку, а він мені: “Подругу свою бери і їдь.” Ясна річ, що справа була не у самій відпустці. я хотіла провести час із сім’єю. Ось так крутимося туди-сюди і вже ніби вийшли на непогані гроші, але чоловік постійно мені нагадує, що маємо економити.

А тут днями уявляєте, Дмитро своїй матері дав чималу суму на погашення кредиту і платив за її хрущовку три місяці, обділяючи сім’ю. А мені казав, що грошей у нього мало. А днями сорочку купив, якусь дорогу. Собі він купує, а дитині тільки футболки та шорти. І те рідко. А мені вибирали взуття так і не купили, довелося ремонтувати старі.

Матери-героини вернули свои награды акимату на юге Казахстана

Не можу так більше. Навіть підробіток дома знайшла, щоб він припинив скнарити. Але йому байдуже. Мене для нього ніби не існує зовсім. Отак і виходить, що я маю два вихідні за весь тиждень, за які нічого не встигаю. Нещодавно день Валентина був. Чоловік із самого ранку кудись побіг. Думала, квіти принесе, а він оплатив рахунки і повернувся додому з пустими руками. Мимоволі поцікавилася, як так. Сказав, не встиг і багато грошей на квитанції витратив. Тому на квіти грошей у нього немає. Мене це гнітило. Зібралася. Пішла на роботу.

Минулого місяця прихворіла сильно. Запалення мала. Так погано стало одного дня,  що я аж знепритомніла, впала, розбила трохи обличчя. Дмитро відправив дитину до бабусі. Сам пішов на роботу. Я пролежала сама цілий день. Ввечері вернувся, поставив крапельниці та уколи, щоб я одужала швидше. Напевно, хотів, щоб я на роботу швидше пішла, а мені й так важко працювати останнім часом. Але кого це цікавить? Мушу.

До слова, Дмитро у мене лікар. Втім, пацієнтів своїх шкодує більше, ніж мене. Того ж дня, коли хворіла, попросила чоловіка прибрати квартиру, мовляв, я хвора, мені важко. Він покрутив носом. Тоді виправ свій одяг і пішов спати. Перед цим сказав, що я скоро одужаю і сама вже приберу. 

Зараз мені дуже самотньо. Кожні вихідні проводжу вдома на кухні. Ніяких спільних подорожей, відпусток чи просто походу в кафе. Немає біля мене справжнього чоловіка, який би піклувався про мене та любив. 

Я так від цього всього втомилася. Не таким уявляла сімейне життя. Що тепер робити? Чи довго я так витримаю?

Що можете порадити?

Як вчинили б на місці жінки?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector