– Матусю, знайомся, це Інна. Ми будемо в тебе жити! – Забирайся геть! Ти мені не син! – Після вчинку свекрухи моє ставлення до неї назавжди змінилося

Зі свекрухою я ніколи не ладнала. Ми з нею зовсім різні. Вона повернута на господарюванні, щодня пече, прибирає, а я мріяла про інше життя, хоча також намагалася бути вправною в усьому. Та Марії Павлівні догодити не так просто. 

Коли я народила свекрусі не подобалось, як я доглядаю дитину.

 – Чого ти воду не кип’ятиш? В сирій воді маля не можна купати. І чебрець кинь.

 – Я роблю все, як нам сказав лікар.

Неодноразово ми через це сварилися. Щоразу свекруха казала синові, що він міг знайти й кращу дружину. Рятувало лишень те, що жили ми окремо, винаймали квартиру.

І ось, минуло три роки й мій чоловік утнув таке, що й досі в голові не вкладається. Одного дня він просто втік. Крадькома зібрав речі й пішов, поки я з дитиною гуляла. А найгірше – він забрав усі наші заощадження. Ми саме збирали на квартиру. Навіть гроші, відкладені на комунальну та орендну плату. Ні копійки не залишив. 

Я дзвонила йому, та абонент був поза межами досяжності. Минуло кілька днів і я побачила в соціальній мережі, що мого Валерія відмітили на фото. Подивилась і мало не впала. Мій чоловік з іншою жінкою відпочивав в Єгипті, в гарному дорогому готелі. Уявляєте? До слова, нас з донькою він жодного разу на  море не возив.

Я почала писати чоловікові – та він не відповідав. Не знала, що й думати. Ще й наближався кінець місяця і треба було платити за квартиру. Я була страшенно лиха і зателефонувала свекрусі:

 – Ну, що? Тепер ви щасливі?

 – Ти про що? Що сталося? І де Валерій, чому не відповідає на дзвінки?

 – Ваш Валєрчік розважається з якоюсь дівкою в Єгипті. Думаєте вона вас нарешті влаштує?

 – Та що ти верзеш. Я не знаю нікого.

 – Так я вам і повірила. Ви увесь час казали йому, аби іншу шукав. Але вкрасти всі гроші й залишити мене з дитиною ні з чим – це вже підло.

Пошепки

Врешті я зрозуміла, що Марія Павлівна й справді ні сном ні духом про витівку її синочка. Вона приїхала до мене. 

 – І що ти робитимеш? Переїжджайте до мене. Квартира велика.

 – Я ж вам не подобаюсь. Ми ж сваритись щодня будемо!

 – Вибач, що я так поводилась. Такий вже маю характер. Обіцяю, намагатимусь бути стриманіше.

Не хотіла я їхати до свекрухи. Та виходу не було. Моя мама відверто сказала, що не прийме нас, а сестра взагалі почала стверджувати, що я брешу і ніхто грошей не крав. 

Тож я переїхала до Марії Павлівни. Відразу ж затіяла в неї ремонт. Самотужки переклеїла шпалери в коридорі, пофарбувала двері. 

Ми саме прибирали, коли раптом хтось постукав у двері. Марія Павлівна поспішила відчинити.

 – Матусь привіт! Знайомся, це Інна, ми будемо в тебе жити! Згодом переїдемо, але зараз такої можливості немає.

 – Забирайся геть! Ти мені не син!

 – Що ти таке говориш?

 – Що чув. А дівку свою попередь, що вона згодом може з дитиною на вулиці опинитися. Може вистачить розуму тебе покинути.

Валерій пішов, він не бачив мене. Емоції переповнювали. Я розплакалася і міцно обійняла свекруху. Завжди буду їй вдячна за підтримку. Не кожна мама так вчинить. Згодні?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!