Зовиця знову принесла поношені речі. Я ж її Матвію все нове купила. У хлопчика нещодавно було день народження. То ми з Олегом подарували дитині дорогий спортивний костюм. Я завжди дуже старанно обираю для дитини речі. Моєму сину, Семену, 3 роки. Вони з Матвієм ровесники, часто обмінюються одягом і я вважаю це нормальним. Ніна часто сама до нас приходить у пошуках обновок для її сина.
– Для чого ти купила Семену джинси? Він же їх зітре за кілька днів. Он який він у тебе рухливий! Візьму для свого Матвія!
Зовиця Ніна геть знахабніла, хоч би спитала дозволу! Я Семену купила їх на свято в гості чи до церкви. Але зовиці байдуже!
Я вже не вперше це терплю, бо ж для її Матвія має бути все нове, а Семен може і в поношеному ходити! Я постійно задаровую її хлопчика подарунками, та й Олег ніколи не скупиться на гроші для дитини. Та й для самої Ніни не раз купить якісь сережки чи сукню, то ж сестра. Ніна ж не знає ціни нашій щедрості і постійно на нас “їздить”. Вже не раз вона забирає в Семена якусь обновку, я не завжди й чоловікові встигаю сказати. Я їй неодноразово натякаю, що так нечесно і навіть прошу подарувати щось на заміну. А вона тільки відговорюється:
– Це ж хлопчик, він все вічно мастить!
А нещодавно взагалі принесла мені цілу сумку старого поношеного одягу. Я до пакета, а звідти так тхне. Зовиця навіть полінувалась випрати цей одяг. Я ж завжди їй віддаю чисті і охайні речі. Та як я придивилась ближче, зрозуміла, що там і прати нічого, бо одяг настільки зношений, що краще одразу на смітник. Брудні, обшарпані речі, з якимись плямами. Хіба це мій Семен вічно все мастить? Та справа навіть не в цьому.
Спершу хотіла пересортувати ці речі, думала, можливо, таки знайду щось вартісне, та тільки дарма час стратила. Зовиця ще телефонувала, перепитувала, чи все підійшло:
– Ти що знущаєшся? – перепитала я.
– Матвію цей одяг довго послужив, так що носіть на здоров’я!
Наступного дня Ніна навіть напросилася до нас в гості з Матвієм, та все була такою лагідною і з Семеном гратись хотіла. Я тоді ще подумала: гріхи замолює, розуміє, що була неправа.
– Хто це тобі купив таку машинку? – каже вона до сина і витягує з сумки якусь стару іграшку, – Матвій так давно мріяв про таку машину, ти ж не проти?
Я дивилась на неї таким поглядом, певно, Ніна не такого від мене сподівалась:
– То як я візьму на кілька днів.
– Ні, це улюблена іграшка мого сина. І забери, будь ласка, свої речі, я ще не встигла їх викинути, як ти там казала, доношуйте на здоров’я?
Ніна перевернула пакети з одягом, шарпнула сина за руку та й пішла. Добре, що так сталося. Бо я вже на шафі хотіла замки ставити, щоб вона більше не чіпала наші речі. Чи ж так має бути: своєму синові тягне найкраще, а з моєї дитини готова шкіру здерти?