Моя мама – дуже хитра жінка. В житті вона ніколи не працювала, але завжди мала все. Мала дуже щедрих чоловіків, які охоче оплачували усі її примхи.
– Доню, ти маєш дбати про себе! Кохання – коханням, а треба думати про майбутнє, – повчала вона.
Та я маю зовсім інакший характер. Закохалась у свого Артема і зовсім не думала про те, чи він заможний. Лишень згодом випадково дізналась, що мій наречений збирається придбати житло. Він мав гарну роботу, досить дано збирав гроші, ще й батьки продали дачу й допомогли. Коли мама почула про це – відразу наполягла.
– Зіграйте весілля чимшвидше, аби він оформив договір купівлі-продажу вже у шлюбі! Тоді ти станеш співвласником квартири. Хто знає, що там надалі буде. А що як він знайде іншу, а тебе вижене!
Тоді мамина порада здалася мені цілком слушною. Я вмовила Артема перенести весілля. Мовляв, ресторан, який я хочу в серпні зайнятий, краще відгуляти у травні. Та я однаково не встигла. Вочевидь, чоловікові хтось також порадив бути обачнішим. Він придбав квартиру всього за кілька днів до нашого свята.
Це засмутило мене. Та не через те, що я не співвласник, а тому, що Артем, мабуть, мені не довіряє. А може й справді планує згодом вигнати? Хто знає!
Та після весілля жили ми досить добре. Ні в чому собі не відмовляли, адже мали квартиру й оренду сплачувати не було потреби. Чоловік давав мені кишенькові гроші. Згодом я завагітніла. Тоді мама й взялася знову за мене:
– Доню, в тебе дитина буде, ти маєш мати якісь гарантії. Ти не можеш з малюком на руках залишитися надворі! Вмовляй чоловіка продати квартиру й придбати більшу. скажи, що дітям треба кімнату.
Насправді було б добре збільшити площу. Адже квартира Артема двокімнатна – спальня й вітальня. Якщо зробимо дитячу – вітальні не буде. Тож я й запропонувала чоловікові.
– А може ми б обміняли квартиру на трикімнатну. Щоб була повноцінна дитяча кімната.
– Але ж треба буде велику суму доплатити.
– Може батьки допоможуть, або ж кредит взяти.
Чоловік мене послухав. 4 тисячі доларів дали його батьки, та ще довелося взяти кредит. Згодом знайшли гарну квартиру. А тоді моя мама вмовила Артема піти до її нотаріуса. Мовляв, він надійний і бере меншу комісію.
Я й не здогадувалась, яку аферу вигадала мама. Ми з чоловіком прийшли й підписали усі попери. А за пів години мама знову мені зателефонувала:
– Доню, повернись ще до нотаріуса. Тут дещо треба, але сама, без Артема. І йому нічого не кажи.
Я не зрозуміла, але повернулась. Нотаріус сказав підписати ще якісь документи. А тоді ненька радісно сказала:
– Ну, все! Я тебе вітаю! Трикімнатна квартира повністю твоя! Ти єдина власниця! І не дякуй!
– Мамо, але ж як так? Це ж обман. А якщо Артем дізнається?
– А ти йому не кажи. А якщо схоче тебе вигнати – вже не зможе.
Словами не передати, що я тоді відчувала. Квартира – це добре, але ж як можна так обманювати. Це не чесно. Я хотіла відразу зізнатися Артему. Та було соромно. А може й не варто?
Скажіть, що мені робити? Розповісти все чоловікові й переоформити документи? Чи може мама має рацію?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!