Ми з Тарасом лише два роки, як побрались. Я його дуже люблю, добрий він і щирий. Ми живемо в місті, орендуємо квартиру, та час від часу їздимо до його мами в село. У неї там велике господарство, город худоба. І відколи свекра не стало, вона ледве справляється. І хоча я дівчина зовсім не сільська, зростала в місті, та ніколи не відмовляюсь їхати, хочу бути доброю невісткою.
От і зараз на вечір в четвер подзвонила солодша сестра Тараса, Юля:
– Їдьте терміново до мами, треба сапати картоплю, бо вона скоро впаде на тому городі. Я теж під’їду, щойно з роботи пустять.
Звісно, ми негайно поїхали, хоча я була доволі втомлена після важкого дня. На вечір у п’ятницю ми вже почали гарувати на городі. Стомились так, що полягали спати голодні. Та із самого ранку в суботу знову пішли на город. Лишень Юля все не з’являлась.
– А де ж сестра?
– Та не пускають її з роботи. Має там якісь проблеми.
Нам було дуже важко, та за суботу все ми зробили. Я очікувала, що свекруха приготує вечерю, адже вона з нами на городі не була. Утім, повернувшись в хату, нічого не побачила. Взялась сама готувати з того, що знайшла. І лиш тоді в дім увійшла Юля.
– Нарешті мене відпустили, а ви, бачу, з усім вже впорались. Які молодці.
Ми сіли поїли, а тоді розійшлись хто куди. Я вийшла на двір, хотіла у спокої посидіти, та раптом почула голос свекрухи.
– Ну, що ти трохи відпочила сьогодні, доню?
– Так, ми на басейні були. Так там гарно!
– Але треба було все ж раніше приїхати і трохи попрацювати, бо ж Тарас питав.
– Маєш невістку – то нехай працює!
– Та не кажи. Нічого, я їх відправлю, а тоді ми відпочинемо. Я маю гарне м’яско, сальце, посидимо, ще й з собою тобі дам.
Мені так образливо стало. Пішла і все Тарасу розповіла. Звісно, він пішов розбиратися. А свекруха повелася взагалі жахливо.
– Та бреше все твоя дружина! Спеціально хоче нас розсварити. Така підступна вона!
– А я їй повірю, а не вам двом!
За кілька хвилин ми вже їхали додому. Та мені прикро, що все так сталося. Це ж чоловікова мама і сестра. Може й не варто мені було все Тарасові розповідати. Але тоді нас і надалі б за дурнів мали. А ви що б робили на моєму місці?