Катя ще до весілля мені казала, що хоче двох дітей, бажано хлопчиків. Я тоді на це уваги не звертав, адже дуже її кохав і мріяв про те, щоб ми були разом. Згодом ми все ж одружилися.
Та минуло всього кілька місяців і Катя почала казитися. Її дратувало те, що ніяк завагітніти не може.
– Чому ти поспішаєш? Ми могли б пожити кілька років і лише згодом дітей заводити.
– А що ти не хочеш дітей?
– Хочу, але не зараз?
– А коли, як старі будимо? Ні, я тебе попереджала, що хочу дітей. Я б і заміж не виходила, якби не бажання стати матір’ю.
Я кохав Катю, тому й терпів все це. Думав – “хоче дітей, то нехай”. Але минув рік – і вона досі не завагітніла.
Тоді й почалося. Вона почала відвідувати різних лікарів, обстежуватися, лікуватися. Згодом і мене відвела до фахівця. Мені виписали безліч препаратів, а дружина робила гормональні ін’єкції. Наше життя перетворилось на якийсь жах.
От я й не витримав і почав зустрічатися з Настею. Молода, свіжа і трохи легковажна. Вона працювала в іншому відділі й завжди мала безліч кавалерів. Мені подобалось, що така красуня звернула увагу саме на мене. Тим паче дружина через лікування суттєво набрала вагу, змінилася.
Почав я бігати до Насті. І ось одного вечора, після пристрасного побачення моя коханка заявила:
– Маю сюрприз для тебе – я вагітна!
– Ти що?
– Так, тож швидше розлучайся, матимеш нормальну сім’ю.
Я зовсім не зрадів, скажу чесно. Йшов додому й не знав, як розповісти Каті. Та вона зустріла мене щаслива. Приготувала гарну вечерю і дала в руки тест на вагітність.
– Уявляєш, моя мрія нарешті здійснилася, я буду мамою!
Вона аж світилася і мала такий гарний вигляд. Звичайно, я не наважився. І Насті нічого не сказав. Та, вона вперта дівка. Самотужки приперлася до мене додому і все розповіла дружині. Коли я повернувся додому на мене вже чекали мої зібрані валізи:
– Ти не зміг пройти це випробування зі мною. Навіть, якби я хотіла – пробачити не зможу.
Вона мене вигнала. Вже й на розлучення подала. Буду лишень сплачувати аліменти тепер. Хоча насправді мені дуже шкода, люблю я свою дружину. Настя ж на мене чекає, та я вже не хочу з нею бути. Я в розпачі, не знаю, як тепер бути.
Порадьте, що мені робити? Як би ви вчинили на моєму місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!