Днями я сиділа з онуком, діти попросили. Я спостерігала, як малюк бавиться з новою іграшкою – роботом на дистанційному керуванні. Вона надзвичайно дорога, син придбав на день народження. Раптом в грі щось пішло не так. Онук почав нервувати й жбурнув робота в підлогу. Іграшка розлетілась на шматки.
І тут мене засмутила одна річ – малий зовсім не засмутився. Він просто жбурнув робота в куток і взяв машинку. Я не витримала і спитала:
– Любий, тобі не шкода, що іграшка зламалась?
– Ні, він мені набрид.
Звісно, я не хотіла, аби він плакав і побивався. Та згадала своє дитинство. В мене була всього одна лялька, її самотужки зв’язала моя бабуся. Вона зробила волосся з ниток і так майстерно прикрасила обличчя. Навіть сукню бавовняну пошила. Я обожнювала Катю (так я назвала ляльку), берегла її багато років.
Та насправді проблема не в дитині. Погляньте довкола. Який у нас вибір – є безліч магазинів, одяг на будь-який смак і кишеню. Наші шафи переповнені, досить часто ми купуємо те, що нам навіть непотрібне.
Достаток змінив наше життя. Ми перестали цінувати речі. Лишень подумайте, скільки зусиль вкладається в те, щоб зробити одного светра? А ми його викидаємо без зайвих роздумів. А колись наші мами дбайливо ремонтували старий одяг. Пам’ятаю, як мені пошили сукню з маминої спідниці, а згодом з неї я зробила блузу. От так одна річ мала три життя.
Та ми більше не поважаємо речі. Ми отримали вибір, достаток, та втратили щось значно більше, духовне.
А як ви ставитесь до речей?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!