Мені 30 років. І я категорично проти, аби моя мама переїздила жити до мене.
Одразу попереджаю – просто вислухайте мою історію до кінця, а вже потім виносьте вирок.
Не варто ставити на мені клеймо поганої доньки, яка взагалі не піклується про літню мати.
Отож, я єдина та пізня дитина в сім’ї. Моя мама мене народила, коли їй було 33 роки. Зараз вона живе у Лужанах, це село неподалік від Чернівців. Я свого часу переїхала до Тернополя, аби там навчатися в університеті. Познайомилася з чоловіком, знайшла гарну роботу і залишилася там жити. Мама часто приїздила до нас у гості, поки ми жили на орендованій квартирі. Потім, на весілля, подарувала 10 тисяч доларів. Тоді гроші були нам дуже потрібні, адже ми відкладали на власну квартиру.
Але не думайте, що у родині все так казково та у нас хороші стосунки.
Мамі не сподобався район, у якому ми купили квартиру. Вона взагалі хотіла, аби ми переїхали до Чернівців – їй ближче. Були скандали, крики, істерики. Потім мама взагалі почала вимагати, аби ми повернули їй 10 тисяч доларів. Навіщо дарувати стільки грошей аби потім ними дорікати та просити повернути? Я цього досі не розумію.
Потім мама вирішила сісти моєму чоловікові на шию. Павло працює у лікарні, тому одного разу на день народження дістав мамі путівку в санаторій у Моршині. Звісно, їй все дуже сподобалося, вона дякувала. Але було мало. На кожне свято вона намагалася витягти від Павла ще один такий “подарунок”:
– А ти хіба не можеш мені дістати у Трускавець? Я там хочу відпочити, кажуть, що там дуже гарний санаторій.
– Не знаю, директор поки нічого не казав. Та і в нас не роздають путівки кому хочеш, є черга.
– То так ти свою тещу любиш та поважаєш? Я все зрозуміла, – дорікає мама.
На Спаса мама зробила нам невеликий “подарунок”:
– Я тут з сусідом говорила, він хоче викупити мою ділянку. Готовий вже на руки дати, і в доларах купує!
– А куди ти перейдеш?
– Як куди? До вас.
Я ледь салатом не вдавилася, а у Павла очі стали великі, ніби у коліс від трактора.
Тобто мама просто так собі вигадала переїхати до нас в Тернопіль. Нагадаю – мамі не подобається наша квартира, у якій ми проживаємо.
– Ну а що? Я буду тобі дитиною допомагати, уроки з ним робитиму.
– Матвій вже дорослий, він у 4 класі. За ним не треба доглядати. Він сам їсти готує, уроки робить.
– Ну я вигадаю собі розваги. Врешті-решт, не забувайте, що я вам колись гроші на цю квартиру дала!
Улюблена справа мами – це дорікати грішми. Вона не соромиться це роботи при друзях чи родичах за столом. А коли ми кажемо, що повернули весь борг до копійки – кліпає очима та удає, що нічого не розуміє. Можливо, у неї почався старечий маразм? Бо я вже не знаю, якими словами можна описати поведінку мами.
Як би ми не намагалися переконати маму, що переїзд – це погана ідея, вона навідріз не хоче слухати. Вигадала, що має жити зі мною та чоловіком і все. Але у нас невелика, двокімнатна квартира. Де вона буде спати? У нашому ліжку? Ну це вже смішно.
Кожен раз, як тема заходить за переїзд, кінець завжди один – я погана донька, яка кидає свою мати напризволяще.
У когось були схожі ситуації? Що робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!