Мені 32 роки, але я досі не можу зрозуміти своєї матері. Ця жінка поволі руйнує моє життя. Вона хоче, щоб я приділяла їй весь свій час. Мало того, що я щодня повинна вислухати від неї порцію претензій, то вона ще й вимагає від мене дзвінки та повідомлення про все, що роблю.
Я її люблю, вона виховувала мене самотужки, але здається вона не до кінця розуміє, що я вже давно виросла. У мене є чоловік та діти, я працюю. Самі розумієте як виглядає жіноче життя, де повно обовʼязків та завдань між якими часто треба “розірватися”.
Попри це все я повинна звітувати мамі, що я їла, пила, одягала і те ж саме про дітей. До речі, до внуків вона ставиться не так. Після того, як я тільки дізналась про вагітність вона одразу заявила, що допомагати мені не збирається. Що тепер це лише на моїх плечах.
До тепер вона думає, що я нічого не роблю, крім як сиджу на дивані та дивлюсь телевізор.
– Ти б до матері заїхала! Прибратися б допомогла! – постійно дорікає мені та.
Річ у тому, що ми живемо на різних кінцях міста, якщо їхати через центр, то це півтори години на автобусі. Я фізично не можу до неї їздити. Стараюся хоч раз на тиждень приїхати, але ж дітей я не залишу, приходиться брати їх з собою.
У мене самої не ідеальний порядок, рідко встигаю все, а мені ще їхати до матері прибирати? Скільки не намагалась пояснити їй це – вона ніби не чує. Їй байдуже на моє особисте життя, що я втомлена і теж хочу її допомоги.
Не памʼятаю, коли останній раз була в перукарні, а вона навіть слухати не хоче про те, щоб залишитись з внуками.
Коли вона приходить до нас, то проводить ревізію. Я не так готую, не так мию посуд і не так виховую дітей. Я ще з дитинства не зробила нічого такого, чим вона могла бути задоволеною. Хіба я була народжена, щоб відповідати її очікуванням?
Вона переконана, що я повинна піклуватися про неї до кінця життя. Але ж зараз вона цілком може робити все сама. Я її не розумію.
– Могла б і після роботи до мене заїхати! – вкотре фиркнула мати.
– А знаєш не могла, і не поїду більше! Як мене це дістало! Може тобі треба до психолога?
– Що ти сказала?
Після цього скандалу я не розмовляла з нею. Вона перестала дзвонити, зате почали дзвонити її сестри й звинувачують мене, що я назвала маму хворою на голову. Але ж я такого не казала!
Я не знаю, як пояснити матері, що я доросла і самостійна особистість. І вона зрештою теж! Як дати їй зрозуміти, що мені хочеться свободи від її материнської гіперопіки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!