– Мені 40 років, яка дитина?! Забув, про що ми домовлялися?! – Я зрозумів, що без продовження роду життя не має сенсу!

Я завжди пишалася тим, що ми з чоловіком розуміємо один одного. Ще до шлюбу вирішили — ніяких дітей. Ми будемо жити й насолоджуватися подорожами, свободою. Зараз навіть течія є – childfree, тобто свідома відмова від батьківства. І це не просто примха, а право жити, як хочеш. Крім того, світ надто жорстокий аби приводити в нього нових малят.

Мій Микита завжди підтримував усі ці мої ідеї. Ми прожили в гармонії дванадцять років. Гарно заробляємо, маємо власне житло і можемо коли заманеться поїхати в Європу, або ж піти в ресторан. Не треба думати, з ким залишити малюка. 

Натомість усі мої подруги перетворились на зануд, з якими навіть на каву неможливо піти. У них в голові самі підгузки.

І ось, мені 40 років, а мій Микита заявляє:

 – Кохана, з кожним роком я дедалі більше розумію, що сенсу в такому житті немає.

 – В якому?

 – Без дітей! Без продовження роду.

 – Що ти мелеш?

 – Подивись. Ми вже немолоді, а далі взагалі станемо старими й нікому не потрібними.

 – Ми будемо одне в одного. У нас є все необхідне.

– Так, а після смерті ніхто й не згадає.

 – А ти думаєш, що діти згадують? Їм лише квартири батьків потрібні! Кілька років на могилку підуть і все, забудуть стежку.

Пошепки

 – Чому? Я свого діда добре пам’ятаю, крутий він був мужик!

 – Любий, що з тобою?

 – Я хочу дітей. Хоча б одну дитину! Дуже хочу!

Ці слова мене вкрай збентежили. Я посварилась з чоловіком і пішла провітритися. Дорогою зателефонувала сестрі.

 – Уявляєш, він тепер дітей хоче! Життя мені зіпсувати! Щоб я пузата ходила, а тоді про сон забула.

 – Сестричко, це й не так погано. Ти любитимеш дитину понад усе, навіть не уявляєш, які це почуття. І вона тебе любитиме, просто так.

 – Ай, розкажи. А потім хамитиме, як твій Дмитрик!

 – І це буде. Але таке життя.

 – Все, я зрозуміла, з тобою нема про що говорити.

Кілька годин я кружляла довкола будинку. Повернулась з надією, що чоловік заспокоївся. Та ці ідеї в нього не зникали. Дні минали й він продовжував наполягати. А тоді сказав, що розлучиться, якщо не народжу.

Я пішла від Микити. І тепер не знаю, чи правильно зробила. Я ж справді кохала його. Він швидко знайде жінку, яка йому охоче народить. А я залишусь одна. Що мені робити?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!