Така прикра в мене ситуація, словами не передати. Все життя один, вже й змирився. А 42 роки. Сина хотів би мати. Та й тепла жіночого, затишку вдома бракує.
Виріс я в дуже гарній сім’ї. Мама – вчителька, поважна у місті людина. Тато – електрик. Та для мене він перш за все рибалка. Не було вихідного дня, коли б тато лежав на дивані. Щоразу збирався на озеро. Згодом і мене з братом брав. Мама до цього захоплення ставилась нормально. Ніколи не сварилась, а часом взагалі з ним їздила.
Ми з братом зростали розумними хлопцями. Обидвоє вступили в університет на комп’ютерні технології. Та Ігор вже на першому курсі вирішив одружитися. Зустрів гарну добру дівчину Ірину і заявив:
– Я знаю, що кращу не знайду!
– Але ж тобі всього 19 років!
– От побачиш, у мене все добре, а ти ще самий залишишся.
Та я тоді взагалі про дівчат не думав. В будні дні навчався, а на вихідних на рибалку їздив. Дискотеки й клуби мене не цікавили. Згодом почав все ж зустрічатись з дівчиною. Її звали Лариса. Та всього за місяць вона заявила:
– Ти можеш хоч одні вихідні зі мною бути?
– То поїхали на озеро разом!
– І що я там робитиму? Сидітиму в холоді? Самий їдь.
Тож вона мене покинула. Наступні дівчата також довго не терпіли. Найбільше усіх дратувало, що я витрачаю чималі кошти на інвентар для риболовлі. От, наприклад, одна вудка в мене вже тоді вартувала щонайменше 5 тисяч гривень. А згодом, коли я почав заробляти на програмуванні, то взагалі витрачав тисячі євро на спорядження.
Приблизно з 25 років я почав страждати від самотності. Вирішив, що дівчини в мене немає, бо живу з батьками. Спочатку винайняв окреме житло, а аже за два роки придбав гарну квартиру.
Та оскільки я жив один вирішив виділити окрему кімнату під інвентар для риболовлі. Брат мені відверто заздрив. Адже його дружина не дозволяла вдома навіть одну вудку тримати, все в гаражі. До слова, вона не лише це контролювала. Аби придбати снасті, Ігор мусив просити в неї гроші. І те, не більше, як 200 гривень. Інакше – сварилася, мовляв, діти ростуть, на них треба витрачати.
– Я б такого не терпів. Ти гарно заробляєш, а собі нічого придбати не можеш!
– От того ти й самий. Одружишся – поговоримо.
Тоді я познайомився з Аліною. Дівчина гарна. Саме вона стала моїм першим справжнім коханням. Ми зустрічались два роки, все було чудово. Її навіть не дратувало, що я щотижня на рибалку їду. Та згодом вона вирішила, що ми мусимо жити разом. Скажу чесно, мене це злякало. Я звик до своїх порядків вдома і не хотів, щоб хтось щось змінював. Та їй це не сподобалось.
– І як ти собі уявляєш надалі наше життя. Будемо зустрічатися до скону? А діти? А сім’я?
– Трохи згодом все вирішимо.
– Послухай мені 28 років, які трохи згодом.
Вона не витримала, пішла. А вже за пів року вийшла за іншого і мало не відразу завагітніла. Так, значить, любила мене.
Потім була ще Поліна. Та коли вона прийшла до мене додому, не стримувала емоцій:
– Що це за непотріб? Цілу кімнату займає. Ти що? Тут дитяча буде, думай, де це все діти.
– Ти що, якщо ці вудки продати – можна ще одну квартиру купити.
– Ти що здурів? Як можна на ці дурниці такі гроші витрачати?
Вона сказала, щоб я покинув рибальство, бо інакше мене покине. І, звичайно, я залишився самий.
Надалі я не хотів взагалі мати нічого серйозного з жінками. Остогидли мені ці докори. Жив собі як хотів. Та зараз мене осяяло. Вже 42 роки, якщо зараз не одружусь – то вже й не матиму сім’ї. Вже й факт, що жінка від мене зможе завагітніти.
Порадьте, що мені робити? Відмовитись від хобі я не зможу. Невже не знайдеться така, що любитиме мене?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!