Мені 48 – до пенсії ще працювати і працювати, але все частіше я замислююся, чи дотягну до неї взагалі?

Останнім часом намагаюся навіть не думати про своє майбутнє. Мені тільки 48, але вже страшно. Відчуття, що далі не буде нічого кращого. Я працюю і всі дні мені вже злилися в один суцільний і нестерпний. Я постійно така втомлена, що ні на що, окрім сну, бажання не залишається.  Про догляд за собою чи щось подібне я навіть забула. А вихідні нічим не допомагають. Скільки їх там… Усе тіло страшенно болить. Інколи навіть з ліжка встати важко.

После 50 на лице женщины не возраст, а сущность

У мене чудова робота, яка мені дійсно подобається – працюю з понеділка по пятницю по 8 годин, здається, чого ще хотіти? Деякі люди й на вихідні ще й змушені працювати. Від ранку до вечора всі мої дії вже доведені до автомату. Прокидаюся вранці, п’ю каву з бутербродами, їду на роботу, працюю, потім обідня перерва, нарада, їду назад в автобусі додому – дорогою ще сплю хвилин двадцять. 

Переступаю поріг квартири, іду в душ, потім приступаю до кухні – готую собі вечерею й одразу обід на завтра.  Стою біля плити, а очі просто злипаються, пече спина, болять ноги – визнаю, що сидяча робота завдала великої шкоди моєму хребту. 

Перед сном просто дивлюся в стелю й запитую в себе: про таке я мріяла все життя? Головою розумію, що у мене все не так погано, деякі мої подруги працюють по 12 годин, і не мають такої зарплати, як я отримую. Але що мені з тих грошей, якщо я просто не маю коли їх витрачати. Постійна робота, а жити коли? 

Як дотягнути до пенсії

Останнім часом згадую свою бабусю Ольгу, яка працювала до 65 років, при цьому завжди була енергійною, ніколи не скаржилася. Ніхто б з оточення не сказав, що їй 65, не більше 55! Вона була прикладом того, що вік – не вирок, і навіть на пенсії може бути щасливе життя. Ця жінка дійсно хотіла працювати до останнього, вони не знали, що таке емоційне вигорання, депресія, а що ж зі мною не так?

Постійно балакаю про це з колегами. Хочу знати, що не одна така. І справді у кожної своя біда. Втомилися всі.  У тих кредити, у тих діти на шиї, а в ці взагалі ледь кінці з кінцями зводять. І як тільки живеться нам, не розумію. Коли той спокій буде?

Страшно подумати, скільки мені ще так мучитися, щоб піти на заслужений відпочинок. Там же вік пенсійний то збільшують, то зменшують – їх не зрозумієш. А якщо я взагалі не дотягну? Коли мені пожити для себе? Де та щаслива старість, якої всі чекають?

А у вас як?

Хочете вийти на пенсію?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector