Цьогоріч я відсвяткувала ювілей – 75 років. Це чудова дата, я маю чим пишатись. Прекрасні діти, дивовижні онуки, та є одне але – мені самотньо.
Нехай я не молода, але в душі почуваюсь на 30 років і страшенно хочу бути коханою. Річ у тім, що ще 25 років тому я розлучилась. Відтоді мала стосунки, але не наважувалась перевести їх на інший рівень. Боялась, що діти не зрозуміють. І ось так я залишилась одна.
А насправді усі довкола кажуть, що я маю чудовий вигляд. Та й почуваюсь добре, на здоров’я не скаржусь. Звісно, є певні нюанси, все ж вік такий.
Тож я почала ходити на танці для пенсіонерів. Як мені там сподобалось. На якусь мить я стала молодою, привабливою і жаданою. На радощах розповіла про це дітям. Та реакція була жахлива.
– Тобі що робити нічого? Подумай, що люди скажуть!
Мені так прикро стало. Невже якщо я не молода, то перестала бути жінкою? Я хочу жити й радіти життю. Мрію зустріти кохання, знайти того єдиного, який поважатиме і цінуватиме. Вірю, що це може статись. Мені подобається, що представники сильної статі звертають на мене увагу, запрошують на побачення. Невже я маю собі відмовляти в такому задоволені? А що мені робити? Сидіти й в’язати шкарпетки?
Чому діти не розуміють, що мені потрібна увага, міцні чоловіки обійми. Я вже мовчу про те, що маю природні жіночі потреби. Так, жінка навіть у 75 хоче пристрасті! І це нормально!
Я в розпачі, не знаю, як бути. Сваритися з дітьми теж не хочу. Але й позиція їхня мені не подобається.
Що б ви робили на моєму місці? Як гадаєте, жінка у віці має право шукати кохання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!